Народився Сергій Іванович в місті Кропивницький (тоді – Кіровоград), де закінчив середню школу №18. С дитинства захоплювався польотами. У 15 років записався до місцевого аероклубу. Після закінчення школи, коли постав вибір подальшого вступу, він вступає до Сизранського вищого військового авіаційного училища льотчиків, яке закінчує у 1994 році у військовому званні лейтенант з дипломом льотчика-інженера.

Військовий шлях пройшов від льотчика-оператора (вертольоту) до заступника командира військової частини з льотної підготовки.

Завжди зібраний та вимогливий як до себе так і до підлеглих, Бульдович Сергій Іванович надзвичайно відповідально ставився до своєї роботи і вимагав такої ж відданості і від підлеглих. Льотчики, яких він навчав, розповідали, що заліки з льотних дисциплін йому було надзвичайно складно здати. Проте поряд з посадовою суворістю та вимогливістю як командира, Сергій Іванович був надзвичайно щирою та відкритою людиною. Поняття військового товариства, дружби, взаємовиручки були суттю його характеру. Його співслужбовець, Рибальченко Олександр, пригадує такий випадок, що звів їх на довгі роки: «В кінці 90-х я був направлений для подальшого проходження служби з Олександрії в Білу Церкву, де на той час базувався один з підрозділів частини.  Представившись командиру, я йшов коридором, коли назустріч мені підійшов Сергій (на той час Сергій Іванович проходив службу в Білій Церкві). Привітавшись, він запитав: «Ти до нас? А де зупинився?» І почувши мою відповідь, що житла поки що в мене немає, тут же запропонував розміститись у нього, поки я не облаштуюсь на новому місці. Я з вдячністю згадую ту допомогу, яку надав мені Сергій, майже невідомій людині, на першому періоді служби в Білій Церкві».

Ще один, не менш знаковий випадок трапився рік тому. До одного з державних свят з Головного управління надійшло розпорядження на виплату премії одному з кращих військовослужбовців частини. Пропозицію по даному заохоченню повинна була надати комісія в частині. Під час розгляду комісії цього питання пролунало кілька пропозицій. Серед них було й прізвище Сергія Івановича. Дійсно, досвідчений льотчик, він як ніхто заслуговував на дане заохочення. Під час розгляду полковник Сергій Бульдович піднявся, подякував присутнім за їхнє рішення і запропонував надати грошову премію своєму підлеглому старшому лейтенанту Макеєнку Олександру Миколайовичу: «У Олександра Миколайовича зараз хворіє дитина. Потрібне обстеження та лікування в Києві. Премія, звісно, повністю не перекриє витрати, але все ж частково допоможе родині. Особисто я знаю старшого лейтенанта Макеєнка як гідного офіцера, який постійно працює над собою та вдосконалює свій фаховий рівень. Тож представників комісії прошу підтримати мою пропозицію».

Ці два випадки яскраво засвідчують, якою людиною був офіцер: чесною, доброю, порядною.

29 травня 2014 року близько 12 години 30 хвилин, поблизу міста Слав’янськ Донецької області, в районі проведення антитерористичної операції, після розвантаження продуктів харчування, висадки зміни та при проведенні ротації особового складу на п’ятому блокпосту гелікоптер МІ-8 Національної гвардії України, повертаючись у зворотньому напрямку, попав під обстріл із лісосмуги, та був підбитий. Екіпаж до останньої хвилини намагався врятувати бойову машину та людей, які знаходились на борту, але завдані ушкодження не дали можливості на порятунок.

Катастрофа, спричинена пострілом із переносного зенітного ракетного комплексу, забрала життя шістьох військовослужбовців НГУ: полковника Сергія Бульдовича, генерал-майора Сергія Кульчицького, майора Віталія Куриловича, капітана Сергія Кравченка, прапорщиків Валентина Білошкурського і Віктора Ліпського, та шістьох працівників спеціальної роти міліції УМВС України в Івано-Франківській області: старших лейтенантів міліції Петра Безпалька і Василя Семанюка, старшого прапорщика міліції Володимира Шарабуряка, прапорщика міліції Володимира Лисенчука, старшини міліції Петра Остап’юка, старшого сержанта міліції Віктора Яков’яка. Дивом уціліти судилося лише одному із членів екіпажу – другому пілоту капітану Олександру Макеєнку, який дістав тяжкі травми.

Втрату кожної людини, що загинула на війні для сім'ї, товаришів, друзів неможливо оцінити. Їх смерть – це вічний біль. Вони загинули на полі бою як воїни. Вони стали на заваді тероризму, хаосу, беззаконню, руїни, що намагається поглинути нашу Україну. За спокій своїх і наших дітей, їхнє майбутнє.

Наказом командувача Національної гвардії України від 30 травня 2014 року № 54 зараховано навічно полковника Бульдовича Сергія Івановича до списку особового складу військової частини 2269.

Указом Президента України від 20 червня 2014 року № 543/2014 «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій Присязі та незламність духу в органах і підрозділах Міністерства внутрішніх справ України нагороджено орденом «За мужність» І ступеня полковника Бульдовича Сергія Івановича (посмертно).