Олександр Віталійович Радієвський народився 9 травня 1970 року в місті Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Він рано втратив батьків, виховувався бабусею та дідусем. Лідерські якості майбутній офіцер виявляв уже під час навчання у Криворізькій середній школі №104. Ще курсантом йому довелося бути залученим у «гарячих точках» колишнього СРСР – Закавказзі й Середній Азії. У незалежній Україні Олександр проходив службу у правоохоронних підрозділах, упевнено підіймався щаблями офіцерської кар’єри, у 1991 - 1998 рр. пройшовши шлях від командира патрульного взводу до начальника штабу - заступника командира патрульного батальйону сімферопольської окремої бригади військ внутрішньої та конвойної охорони МВС України. Він був вимогливим командиром, але дуже уважним до нагальних проблем підлеглих, і з особливою турботою ставився до воїнів строкової служби. Його улюбленим прислів’ям було: «Солдата треба не жаліти, а берегти!»

 

Полковник Радієвський мав неабиякий авторитет серед підлеглих – насамперед тому, що йшов у бій попереду них. Зокрема, він особисто очолював спецоперації зі знешкодження блокпостів терористів на підступах до населених пунктів Миколаївки, Семенівки, Слов’янська. У районі антитерористичної операції на чолі з’єднання він провів загалом два з половиною місяці.

 

За день до загибелі Олександр Віталійович відчув чи не найвище щастя професійного військового: на центральній площі щойно визволеного Сєвєродонецька зібрався великий натовп місцевих жителів з українськими прапорами. І коли втомлений, але щасливий полковник Радієвський оголосив, що місто вільне від терористів, місцеві мешканці обнімали й цілували українських військових, хором скандували: «СПА-СИ-БО!», пригощали солодощами, запрошували до себе в гості. Проте на полковника Радієвського чекав новий бій.

 

23 липня 2014 року Олександр Радієвський загинув під час бою за звільнення Лисичанська, коли разом з бійцями потрапив у засідку на дорозі. На полковника чекала спеціальна ворожа група російських військових. Разом з Олександром Радієвським загинув полковник Павло Сніцар та солдат Ігор Коцяр. На трасі поблизу місця загибелі було встановлено пам’ятник загиблим.

 

За добу, під гнітючим враженням від звістки про загибель Олександра Віталійовича, активісти Сєвєродонецька висунули ініціативу щодо перейменування нинішньої Радянської площі міста на честь полковника Радієвського.

 

У травні 2015 р. на будівлі середньої загальноосвітньої школи № 104 м. Кривого Рогу було урочисто відкрито меморіальну дошку на честь випускника цього навчального закладу генерал-майора Олександра Радієвського.

 

23 липня 2015 р. у м. Сєвєродонецьку за участю тодішнього Президента України урочисто відкрито пам’ятник генерал-майору Олександру Радієвському.

 

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 2, ряд 3, місце 1. 

                                                                                                                                                     

Після захоплення російськими агресивними військами міста Сєвєродонецьк, пам’ятник Олександру Радієвському у місті було пошкоджено місцевими вандалами з супутньою відеозйомкою для російських пропагандистських каналів.

 

15 липня 2014 р. Указом Президента за особисту мужність та самовідданість полковник Олександр Радієвський був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.