Одеський поліцейський Вадим Зезюлін: до останнього подиху допомагав людям, розслідуючи злочини

Поліцейський помер 20 листопада 2024 року від тяжкого поранення, отриманого під час російської ракетної атаки по середмістю Одеси. Балістична ракета «Іскандер-М» впала біля об’єкта, де Вадим виконував службові обов’язки.

Вадим Зезюлін народився 28 червня 1988 року в місті Одеса. Службу в органах внутрішніх справ розпочав у 2014 році. Усі 10 років присвятив роботі у слідчих підрозділах поліції Одещини. Був мудрим, досвідченим, професійним.

Зі школи вчителі та однокласники згадують Вадима як дуже активного, щирого, дружелюбного хлопця.

«Вадим з усіма товаришував. Був добрим, чемним. Я досі не можу про нього казати в минулому часі. Він завжди залишиться серед нас», — каже однокласниця Вікторія.

Переглядаючи фотографії зі шкільних заходів, у світлий портрет свого учня вдивляється вчителька Оксана Коваль. Зауважує: на всіх світлинах — активний юнак із добрими очима та усмішкою, оточений друзями. Він підтримував їх, а вони — його.

Зараз у ліцеї, де навчався Вадим, навчається його семирічний син Микита. Пані Оксана хвалить першачка, який дуже старанний та здібний, як його тато.

А для самого Микитки він назавжди залишиться у пам’яті хорошим, любим і красивим татком-поліцейським, з яким вони разом збирали конструктори, каталися на велосипедах, грали у футбол.

«Вадим багато років був нападником у футбольній команді й мріяв, щоб син теж займався цим видом спорту, а також добре навчався і мав усе найкраще. Він був вимогливим і турботливим», — згадує про Вадима його дружина Юлія.

Вона провела у шлюбі з Вадимом вісім щасливих років. Чоловік понад усе любив дружину й сина, і вільний час завжди проводив із сім’єю.

«Ми були щасливі разом. Розуміли один одного і підтримували. Не виникало між нами непорозумінь, навіть коли Вадим затримувався на роботі. Він був відданий своїй справі: працював до пізньої години, інколи залишався до ранку, міг поїхати на розслідування серед ночі. Казав, що йому подобається розплутувати тяжкі злочини, знаходити відповіді там, де, здавалося, їх уже немає, і доводити справу до логічного кінця. А коли почалася повномасштабна війна, чоловік міг не з’являтися вдома по 2-3 доби. Коли він приходив, то постійно спав і вибачався, що так мало проводить часу з родиною», — з розумінням розповідає дружина про службу чоловіка в поліції.

У день його поранення вони розмовляли перед самим прильотом. Вона сказала, що збирається з сином у «Пункт незламності» підзарядити телефони. А за кілька хвилин їй повідомили, що чоловіка везуть до медичного закладу.

«У лікарні мене підтримував напарник Вадима — Ігор, який надавав йому першу домедичну допомогу на місці події. Вадим весь час був у комі, кілька разів у нього зупинялося серце. Лікарі боролися за нього. А я просила його повернутися додому, казала, що чекаю разом із сином та котом, якого він також дуже любив», — згадує найстрашніші дні очікування дива Юлія.

Але дива не сталося.
20 листопада 2024 року Вадим помер у реанімаційному відділенні одеської лікарні від тяжкого поранення, отриманого 18 листопада під час ракетної атаки ворога по середмістю.

У день смерті чоловіка, ніби відчуваючи найгірше, вона попросила в нього пробачення, а за кілька хвилин його не стало.

«Вадим був чудовим батьком, люблячим чоловіком, відповідальним, дисциплінованим, вимогливим до себе поліцейським. Він ніколи не боявся братися за найтяжчу роботу, завжди виконував її якісно і жодного разу нікому не відмовив у допомозі», — згадує Вадима начальник відділу розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров’я особи слідчого управління Світлана Ткаченко.

А Інна Власова, колишня заступниця начальника слідчого управління ГУНП в Одеській області, яка у 2017 році приймала Вадима на посаду слідчого відділу розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров’я особи, зауважує:

«Він був одним із найкращих у своїй справі. До і після повномасштабного вторгнення, не рахуючись із особистим часом, міг без сну збирати докази злочинів, скоєних проти мирних людей, для того, щоб у подальшому винні понесли відповідальність. Це людина з великої літери для мене».

Честь та вічна пам’ять. Назавжди в поліцейському строю.