Володимир народився в місті Києві, в багатодітній родині. Мав двох братів. Зростаючи в такій чоловічій конкуренції, ще з малечку проявляв свої лідерські якості. По закінченню навчання в школі, не задумуючись одразу вступив до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. І по його закінченню вибір професії для Володимира був очевидним – захист батьківщини.

Дочекавшись повноліття, хлопець одразу прийшов до військової частини з охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав Національної гвардії України. Худорлявий молодик з прізвищем Зелений зі своєю наполегливістю, рішучими діями та досить високою фізичною підготовкою вступив до лав військової частини. Стрілець роти охорони спеціального призначення – саме цю професію обрав для себе Володимир. Вже на курсі молодого бійця показав, що він дійсно гідний військовослужбовець Національної гвардії України. Молодий, спритний, чітко та якісно виконував свої обов’язки. постійно займався саморозвитком та удосконаленням своїх навичок. Завдяки своїм досягненням побратими Володимира жартома називали його «спілий», так і з’явився його позивний. Згодом він одружився, але дітей не мав.

Велику війну старший солдат Зелений  зустрів беручи участь в обороні Київщини, виконуючи обов’язки помічника гранатометника роти спеціального призначення 22 окремої бригади. Його дії були рішучі та впевнені, так як неодноразово проходив навчання на різноманітних курсах. Це був його перший бойовий досвід, населений пункт Мощун було звільнено. У Володимира сяяли очі, він не хотів зупинятись, тому одразу пішов на курси бойових медиків, потім навчання в Туреччині на сапера. Він не зупинявся ні на мить, і ось старший солдат Зелений – санітарний інструктор роти вогневої підтримки батальйону оперативного призначення 22-ї окремої бригади з охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав «Київська Русь» Національної гвардії України.

Вирушивши на схід, майже одразу приступив до виконання бойових завдань на околицях села Терни Донецької області.

24 лютого 2024 року разом з групою розвідки Володимир отримав наказ, щодо заведення групи закріплення та утримання щойно відбитої ворожої позиції. Довівши групу до проміжної позиції, де вони зупинилась на відпочинок, старший солдат Зелений Володимир Михайлович ще з одним побратимом самостійно вирушив на дорозвідку переднього краю батальйонного району оборони. Потім, повернувшись, зумів безпечно довести групу на щойно відбиту позицію. 

5 лютого старший солдат Зелений будучи у складі групи розвідки під час шквального ворожого артилерійського обстрілу позиції зумів добратися до пораненого військовослужбовця, надав йому допомогу та доправив на точку евакуації, що врятувало життя та здоров’я військового побратима.

1 березня під час дорозвідки переднього краю батальйонного району оборони отримав контузію, але не зважаючи на свій важкий фізічний стан, Володимир залишався в строю і виражав готовність до подальшого виконання бойових завдань.

6 березня старший солдат Зелений Володимир Михайлович у складі підсилення передової позиції заступив на бойове чергування. З 6 по 7 березня на позицію велися постійні штурмові дії ворожої піхоти  та артилерії, старший солдат Зелений разом з побратимами постійно, майже цілодобово, відбивав атаки ворожої піхоти влучним стрілецьким вогнем чітко тримав свій сектор обстрілу, в необхідних випадках використовуючи ручні гранати. Всі штурми ворога були відбиті з великою кількістю безповоротних втрат рашистів. Він вміло корегував вогонь нашої артилерії засобами радіозв’язку. Під час постійних і безперервних штурмів було знищено близько 150 ворогів .

7 березня 2024 року Володимир загинув разом з п’ятьма побратимами на позиції поблизу села Терни Донецької області від двох прильотів коригованих артилерійських снарядів ворожої артилерії.

13 березня 2024 року старший солдат Зелений Володимир Михайлович був нагороджений нагрудним знаком «За доблесну службу» (посмертно).