Народився 26 червня 1979 року у Запоріжжі. Навчався в середній школі № 63 міста Запоріжжя. З 1994 року продовжив навчання у школі-комплексі № 7, яку закінчив у 1996 році. Службу розпочав у грудні 1997 року в полку спеціального призначення «Гепард» Внутрішніх військ МВС України. В грудні 1998 року підписав контракт на проходження служби у внутрішніх військах. Ставши професійним правоохоронцем, за роки служби пройшов шлях від солдата строкової служби до офіцера. 16 вересня 2013 року отримав військове звання «лейтенант». У 2002 році закінчив Запорізький Національний технічний університет за спеціальністю «інженер-механік автомобілебудування».

 

У 2012 році став командиром роти спеціального призначення полку спеціального призначення «Гепард» внутрішніх військ МВС України (з березня 2014 року — у складі Національної гвардії України).

 

Влітку 2014 року лейтенант Завада зі своєю ротою брав участь в антитерористичній операції на сході України.

 

16 липня 2014 року гвардійський блокпост під населеним пунктом Маринівкою Донецької області атакували близько сотні терористів за підтримки чотирьох одиниць бронетехніки. Серед військовослужбовців НГУ, які прийняли бій, був і командир роти спецпризначення лейтенант Богдан Завада. Проте до кінця бою гвардієць не дожив, діставши смертельне поранення. Коли терористи дістались тіла Богдана Завади, вони взяли його мобільний телефон та у знущальній формі повідомили його рідним, що військовослужбовець поплатився життям за вбитих ним бойовиків. Що й казати, вчинок справжніх покидьків, для яких немає нічого святого.

 

Власне, саме заради того, щоб боротися із отакою нечистю, лейтенант Завада і носив однострій військового правоохоронця із вісімнадцяти років. Службу Богдан Олексійович розпочав у грудні 1997-го у полку спеціального призначення внутрішніх військ МВС України «Гепард». Потрапивши до лав «гепардів», юнак вже незабаром зрозумів, що спецназ – це його справжнє покликання. Він загорівся мрією зробити військову кар’єру і у грудні 1998 року підписав контракт про проходження служби у ВВ.

 

Ставши професійним воїном-правоохоронцем, Богдан Завада змінив чимало посад, поступово піднімаючись службовими сходинками. А оскільки паралельно з ратною працею заочно здобув вищу освіту у Запорізькому Національному технічному університеті, згодом був призначений на посаду командира взводу, що відкрило йому прямий шлях до офіцерських зірок. 2011 року Богдан Олексійович одягнув погони молодшого лейтенанта. Наступного року умілий і досвідчений офіцер обійняв посаду командира механізованої роти спеціального призначення, а у вересні 2013-го молодшому лейтенанту Заваді було присвоєно чергове військове звання «лейтенант». Ось так, 35-річним ротним-лейтенантом 9-го полку НГУ (це найменування отримав «Гепард», увійшовши до складу новоствореної Нацгвардії) Богдан Завада і вирушив у бойове відрядження у зону АТО, залишивши у Запоріжжі дружину та 12-річного сина. Відрядження, із якого його так чекала родина, але з якого йому не судилося повернутися живим…

 

Сина Олексія Богдан обожнював і намагався приділити хлопчику якомога більше уваги – інколи навіть брав із собою на службу, немовби відчував, що назавжди покине його так рано. Жінка теж багато працювала, започаткувала власну справу, відкривши буфет, де працювала і продавцем, і касиром. Саме там, на робочому місці, Тетяну спіткала чорна звістка про загибель чоловіка.

 

– Це було вже не перше відрядження Богдана на Донбас. До того скільки не бачились, він охороняв порядок в Києві на Майдані. Весною 2014 року ніс службу на Херсонщині, адже існувала небезпека вторгнення російських військ з території окупованого Криму. А потім, майже без перерви – Луганськ, Донеччина… Повернувся, тільки зазирнув додому і знову туди, до своїх бійців. Востаннє поїхав просто у день свого 35-річчя, 26 червня 2014 року. Дзвонив так часто, як міг. В основному, вдень. А ось востаннє ми поговорили десь о першій ночі. О 5.00 почався бій, а близько 9.00 його вбили.

 

Про обставини загибелі Богдана сказано багато, проте як саме це сталося, я досі не знаю. Не знаю і скільки саме бойовиків він знищив. Тодішній міністр внутрішніх справ на своїй сторінці в фейсбуці написав, що десять… Нібито так сепаратисти дружині полеглого офіцера сказали по телефону. Але це неправда – по-перше, вони одразу зателефонували не мені, а чомусь нашій кумі Марині, а по-друге, коли вже я почала дзвонити на номер чоловіка, слухавку взяли лише близько 10.40 і я почула: «Я твоего урода застрелил» без жодних вказівок щодо кількості втрат «з того боку».

 

Та я точно знаю: нагорода мого чоловіка заслужена. Він загинув геройськи, дозволивши однополчанам відступити і врятуватись. І так, він дійсно підбив ворожий БТР з гранатомета. Не злякався, не втік, коли на нього насувалися десятки ворогів і кілька одиниць бронетехніки! – розповідає Тетяна Василівна.

 

Якщо може бути щось страшніше за втрату коханої людини, то це, мабуть, тільки неможливість її поховати. Після бою тіло Богдана забрати не вдалося – більш того, ніхто з побратимів не бачив його загибелі. Тож попри заяви бойовиків вся родина продовжувала сподіватись, що він живий. Командування, волонтери з «Евакуації-200», цивільно-військове співробітництво обмежувались лаконічним: «Шукаємо». Сама Тетяна Завада поїхати в село Маринівку Шахтарського району Донецької області не могла, оскільки прикордонний із Російською Федерацією населений пункт і досі залишається під контролем військ самопроголошеної ДНР. Жінка зверталась в усі інстанції, телефонувала сотням людей. Навіть виходила на бойовиків, їхніх рідних та пособників – заради встановлення істини вона була готова на будь-що. Як завжди буває в подібних ситуаціях, на одне правдиве свідчення доводився десяток неправдивих. Хтось боявся сказати правду, хтось відверто брехав, хтось маніпулював, хтось відмовчувався. Все, що вдалося з’ясувати напевно, містилося у кількасекундному відео, знятому деенерівським «журналістом» – біля великої труби, в окопі лежав загиблий військовий. Обличчя читалося не надто добре, проте і позиції, і однострій, і чорний жилет-«розгрузка» були Богданові…

 

– Мій моральний стан був дуже складний – скорбота, біль, і що найгірше – відчуття цілковитої розгубленості. Яка там «Золота Зірка»! Перші місяці я не вірила в його загибель і слово «посмертно» в Указі Президента просто вивертало душу. Єдине, що я хотіла – це визначеності. Але її мені надати ніхто не міг. Остаточно втомившись і зрозумівши, що дива не станеться, я погодилась нарешті поставити крапку – хоча б документально. 10 березня 2015 року Шевченківський районний суд міста Запоріжжя визнав Богдана померлим, а через місяць ми з його батьками прийняли нагороду. Проте це не означає, що я припинила пошуки. Я все-таки сподіваюсь, що навіть через стільки років невідомості після нашої перемоги і звільнення всіх окупованих територій настане той день, коли наша родина зможе нарешті віднайти місце загибелі і поховання Богдана.

 

Загибель лейтенанта Завади стала великим ударом і для однополчан, які згадують про покійного офіцера як про дійсно хорошу, порядну людину, справжнього фахівця військової справи.

 

– Я познайомився із Богданом 1999 року – він тоді був старшим сержантом, а я рядовим, – розповідав у 2014 році один із товаришів Богдана Завади, гвардієць Андрій Мохов. – Богдан завжди був відкритим для спілкування, розважливим, щирим. Ще одна його риса – велика цілеспрямованість. Він по-справжньому мріяв стати офіцером. Водночас, коли досяг цього, ані трохи не змінився. Він не належав до тих людей, яких псують успіхи у кар’єрі чи влада. До речі, саме за прикладом Богдана, починаючи з 2007 року чотири прапорщики нашого полку пішли вчитися, здобули вищу освіту щоби теж стати офіцерами. Що й казати, Богдан був людиною, на яку варто було рівнятися. Ми у полку збережемо пам’ять про нього назавжди…

 

9 липня 2014 року Указом Президента України №600/2014 звання Героя України було посмертно присвоєно військовослужбовцю запорізького полку Нацгвардії лейтенанту Богдану Заваді. «За виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності Української держави, вірність Військовій присязі», – зазначалося у преамбулі Указу Президента. Водночас за цими офіційними, скупими на емоції рядками стоїть справжній ратний подвиг офіцера, який загинув, але не відступив перед ворогом…

 

Відповідно до Указу Президента України №108/2020 від 25 березня 2020 року 9-му полку оперативного призначення Національної гвардії України, що віднедавна став 15 бригадою оперативного призначення НГУ було присвоєно ім’я Героя України лейтенанта Богдана Завади.

 

Ім'я Героя вибито на одній із плит меморіалу загиблим працівникам МВС України у Києві на Солом'янській площі.

 

В жовтні 2015 року на території спеціалізованої школи І-ІІІ ступеню № 7 в місті Запоріжжя, де навчався Богдан, відкрито меморіальну дошку на його честь.

 

Вулиця Мікояна в Запоріжжі перейменована на вулицю Богдана Завади.