Карім навчався у Русько-Тишківському ліцеї на Харківщині. У навчальному закладі його згадують як веселого та життєрадісного юнака, який був справжнім патріотом своєї держави.

"Ще одна втрата Русько-Тишківського ліцею. 26 лютого 2024 року надійшла трагічна звістка про загибель Хаффарі Карима Ахмедовича, 2000 року народження, який добровольцем пішов на фронт захищати рідну українську землю. Веселий і життєрадісний юнак мав палке серце патріота, мужньо став до лав Збройних Сил України, щоб його країна могла мирно жити й процвітати. На жаль, юне життя обірвала ворожа рука. Вічна слава Герою! Низький уклін та щирі співчуття батькам воїна", – пишуть працівники навчального закладу.

Ще 24 лютого 2022 року Карім жив звичайним життя разом з родиною. Його село Циркуни у Харківській області зовсім поруч кордону росіяни окупували за лічені години у перший же день вторгнення. Хлопець, рятуючи молодшого брата, цілу ніч пішки йшов лісами, щоб вирватися з окупації. І їм вдалося добратися на контрольовану Україною територію.

Після виходу з окупації Карім мобілізувався у підрозділ Нацгвардії, де колись служив строкову службу. Хлопець повернувся на східний напрямок вже з побратимами, щоб зі зброєю в руках відвойовувати рідну землю. Його підрозділ визволяв Урожайне і тримав позиції на різних ділянках східного фронту. У розпал боїв за Авдіївку Карім разом з побратимами утримували позиції у цьому місті. Бої за Авдіївку були одними з найскладніших для гвардійця. Будучи на тому напрямку він дав інтерв’ю за тиждень до своєї загибелі.

«Нам здавалося, що це просто пекло. Постійні артилерійські обстріли 24/7, вони не закінчувалися. Постійні прямі «контакти» на позиціях. Я відразу зрозумів, що це буде жорстко, коли мені в перший день безпілотник скинув гранату під ноги. У мене було лише 2 секунди. Я відстрибнув і вона розірвалася за півтора метра від мене. Я відбіг до будинку, щоб сховатися, а там не було половини даху. Дрон мене переслідував і закинув іншу гранату в кімнату», – розповідав гвардієць.

Ворожі безпілотники були для оборонців Авдіївки серйозним викликом. Гвардієць розповідає, що вони безперервно «висіли» у повітрі або залітали у вікна на позиції й підривалися. Українські воїни відплачували окупантам тією ж монетою. Карім пригадував, що побратими зі Збройних сил України постійно допомагали гвардійцям нищити окупантів.

«Добре спрацювали оператори дронів зі 110-ї бригади. Вони молодці й дуже нас виручили. У них була так звана «Баба Яга», – це такий аграрний дрон з якого вони скидали вибухівку на окупантів», – пригадував хлопець.

Карім загинув за декілька днів після того, як Сили оборони України вийшли з Авдіївки. Гвардієць потрапив під ворожий обстріл, виконуючи бойове завдання, що зрештою, врятувало його побратимів. Хлопець до останнього вірив у перемогу України. Він вважав, що українці – на своїй землі й у цьому наша сила. Ми не хочемо чужого, ми захищаємо своє, а тому ми обов’язково переможемо, адже правда наша.

Хлопець дуже просто і коротко пояснював власну філософію боротьби з ворогом, але у цій простоті ховається глибина, мужність і величезна жертовність українського воїна. Воїна, який заради рідної країни і власного народу віддав найдорожче – своє життя.

«Було дуже важко. Але роботу треба було робити. І ми її робили…», – сказав Карім, який загинув у бою за незалежність нашої держави.