Діма завжди був втіленням абсолютного добра. В найскладніші моменти він підіймав людям настрій просто своєю присутністю і посмішкою, бо ця посмішка була справді особливою... Він народився в 1992 році, в маленькому шахтарському місті на заході України. Ходив у звичайну місцеву школу, цікавився спортом і шахами. В дитинстві думав про кар'єру військового, але тоді було дуже складно поступити в навч.заклад просто так. Тому ця мрія відклалась... Діма почав навчатись у місцевому коледжі на електро-газо зварювальника. Багато працював, щоб допомогти мамі, частіше всього робота була фізично складна... але він мав круті хобі: футбол, більярд. Часто брав мене з собою на гру і тоді я відчувала величезну гордість: мій брат найкрутіший гравець у місті, всі його поважають, всі хочуть зіграти з ним хоча б партію. Своєю щирістю і добротою він притягував до себе всіх: тваринок, дітей, легко знаходив спільну мову з людьми. За багато років у нас було кілька котів і абсолютно завжди вони обирали Діму своїм улюбленим господарем. Він справді був уособленням всього найтеплішого і найкращого, що може бути в цьому світі. Життя не було простим для нього, але я не пригадую ні дня, щоб Діма скаржився на це. Він взагалі ніколи не скаржився. І мені здається, що ось ця стійкість частенько руйнувала його зсередини... Пам'ятаю, коли ми ховали нашу бабусю, Діма підійшов до мене і Насті і сказав: "це боляче, я розумію що треба плакати, так прийнято, але у мене немає сліз". І ніколи не було, він не дозволяв собі бути слабким... Ми навчились у нього багатьох речей і я хочу поділитись ними з вами, я вірю що так любов і доброта мого брата житиме вічно: 1. Допоможи комусь сьогодні, а коли буде потрібно хтось обов'язково допоможе тобі. 2. В більярді, як і в житті, потрібно добре подумати і тільки тоді робити хід. Обійди стіл довкола, якщо потрібно то й кілька разів, прорахуй ризики і згадай геометрію. 3. Немає нічого дорожчого і важливішого за маму та сім'ю. 4. За своє і своїх треба боротись. 5. Краще сміятись, веселити усіх довкола і хай навіть здаватись несерйозним, аніж сумувати самому і залишити сумним когось. Діма був сильним, справедливим, відданим, безмежно добрим і турботливим, але найголовніше, що він завжди був справжнім. Я сподіваюсь, що завдяки цій книзі більше людей зрозуміють, що втрати на війні - це не статистика, це багато особистих, окремих, нещадно болючих історій. Потрібно прислухатись до цього болю, бо він вчить нас розуміти, хто ми є.