Під час дронової атаки своїм тілом прикрив чотирьох побратимів і врятував їм життя — історія загиблого бійця спецпідрозділу поліції КОРД Тернопільщини Олександра Вінічука

Олександр був одним із тих, про кого з повагою кажуть: професіонал своєї справи. За його плечима  понад 20 років служби в підрозділах поліції особливого призначення. Його поважали за чесність і рішучість, цінували за вміння зберігати спокій у найскладніші моменти, довіряли, бо знали — він не підведе.

Життя співробітника Корпусу оперативно-раптової дії поліції Тернопільщини, підполковника поліції Олександра Вінічука обірвалося 20 червня 2025 року на Донеччині під час виконання бойового завдання. До останнього подиху він залишився вірним Присязі – мужній, вмотивований, відважний. 

Олександр народився у місті Кременець. Змалечку зростав допитливим, активним, творчим, займався музикою та спортом. Попри різноманітні захоплення, вирішив пов’язати своє життя з поліцією, вступивши до Національної академії внутрішніх справ.

«Саша з дитинства був дуже хорошим, турботливим, дбайливим, веселим і сміливим. Він обрав служіння Батьківщині, і це, очевидно, була справа всього його життя», — розповідає сестра Тетяна.

Після закінчення вишу у 2004 році Олександр прийшов на службу в поліцію Тернопільщини. Кар'єру будував в елітних підрозділах особливого призначення — там, де вимоги до фахівців найвищі, а служба — найскладніша. 

У 2017 році під час формування спецпідрозділу Корпус оперативно-раптової дії він пройшов жорсткий відбір. Завдяки наполегливості проявив себе як один із найкращих і був призначений на посаду начальника штурмового відділу.

«Ця посада дуже відповідальна в нашому підрозділі. За цією людиною має йти колектив, вони повинні відчувати свого лідера і отримувати від нього правильні настанови. Будь-кого на цю посаду не призначать», - зазначає командир спецпідрозділу КОРД Дмитро Болтян.

Олександр завжди відповідально ставився до виконання службових завдань. Умів швидко оцінити критичну ситуацію й прийняти правильне рішення. Ретельно планував кожну поліцейську спецоперацію, чітко розподіляв ролі, що забезпечувало злагоджену й успішну роботу команди. Неодноразово брав участь у ліквідації диверсійних груп, супроводжував і прикривав бойові підрозділи, що дозволяло нашим бійцям повертатися без втрат.

«Він завжди нас підтримував. Умів знайти вихід з будь-якої ситуації, підняти дух, дати пораду, допомогти, підказати. На нього можна було у всьому покластися», – згадує найкращий товариш і колега по службі Олександра з позивним «Шон».

Сім’я була для Олександра місцем сили та спокою. Дружина Марина з теплом згадує їхнє перше знайомство, зустрічі та сімейне життя, яке вони разом будували протягом 20 років. У кожному спогаді — теплі миті щастя.

«Саша був для мене найкращим чоловіком. Деякі знайомі дивувалися, що ми були не лише подружжям, а й справжніми друзями — могли говорити на будь-які теми, завжди розуміли одне одного», — розповідає Марина.

Донечки Валентина та Оленка у всьому відчували підтримку тата. Дівчатка знали: що б не сталося, він завжди поряд, готовий вислухати та допомогти.

«Мій тато був мужнім, добрим, впевненим у собі. З ним було легко говорити про все. Коли я стикалася з труднощами, то завжди могла звернутися до нього за порадою чи допомогою», — згадує старша донька Валентина.

Рідні пишалися тим, що Олександр був поліцейським. Вони розуміли: для нього це було не просто роботою, а тим, чим він жив і що любив. Підтримували його навіть тоді, коли було найважче — під час тривалих відряджень у зону бойових дій.

Дружина Марина розповідає, що Олександр був справжнім патріотом. Він не вагався, чи їхати, бо знав, що це його обов’язок. А ще - мріяв, щоб його діти жили щасливо у вільній Україні.

Кожне його SMS-повідомлення для дружини після виконаного завдання: «Ми повернулися, все добре» — було найочікуванішим. 

«А найкращим моментом було, коли Саша казав: “Ми виїжджаємо, їдемо додому”. Коли ж уже дзвонив у домофон — це була найбільша радість», — розповідає дружина.

Та 20 червня 2025 року – дата, яка назавжди змінила усе... Того дня дружина, як завжди, чекала на звичне повідомлення від Олександра, але замість нього прийшла страшна звістка про загибель чоловіка.

Олександр разом із чотирма побратимами повертались із бойового завдання і в їхній автомобіль влучив ворожий FPV-дрон. Сталося це поблизу села Іванопілля Краматорського району Донецької області. 

«Весь удар припав на сторону Олександра, але своїм тілом, можна сказати, він закрив чотирьох побратимів, чим врятував їм життя», — розповідає спецпризначенець із позивним «Кремінь», який був поруч у момент атаки.

Вибух був потужним. Отримані поранення виявилися несумісними з життям. Попри всі зусилля побратимів та намагання евакуювати його з пекла бою — серце Героя зупинилося.

Олександру назавжди 45. Час минає, але не зменшує болю втрати для рідних, близьких, побратимів, усіх, хто знав Олександра.

«Я дуже хочу, щоб усі, хто знав Сашу, пам’ятали, якою дорогою ціною нам даються тихі ранки і спокійні ночі в наших оселях. Щоб ніколи не забували, що Саша захищав нас ціною власного життя», — зазначає сестра Олександра Валентина.

За мужність, рішучість і високий професіоналізм у серпні 2022 року Олександр Вінічук був відзначений державною нагородою — відзнакою Президента України «За оборону України».

Доземний уклін усім Героям і світла вічна пам’ять їхній відвазі.