Турчін Артем Олександрович народився 25 жовтня 1983 року в Краматорську, де проживав до початку повномасштабного вторгнення. Навчався у ЗОШ №12 і ЗОШ №5, закінчив дев’ять класів і вступив до Вищого професійного училища (ВПУ) №123 за спеціальністю “Електромонтер”. Після закінчення училища Артем пішов до армії й служив у Бахмуті.

У 2003 році повернувся до рідного міста, де познайомився із майбутньою дружиною Мариною. Пара зустрічалася 4 роки, й 28 серпня 2007 року одружилася. 

“У 2009 році у нас народився синочок, якого він дуже чекав. Неймовірно його любив. На початку війни у 2014 році ми виїжджали із Донецької області, проте повернулися. Артем сказав, що він більше не покине рідної землі, допоки не здолає усіх ворогів. І буде захищати Україну до останнього подиху…” — поділилася спогадами дружина захисника.

Марина розповіла, що у 2016 році, коли утворилася поліція України, Артем подав документи на навчання у Київ. Тоді була можливість залишитися у Слов'янську або Сєверодонецьку, але чоловік прагнув пройти чесний відбір. Тому Артем поїхав у столицю, де вдало завершив навчання та склав іспити. Його запросили на роботу до патрульної поліції Києва, але у родини народилася друга дитина. 

“Він дуже хотів донечку. Завжди називав її принцесою. Я його питала, чому ти її так балуєш, а він: “Тому, що, вона принцеса!”. Після її народження, Артема перевели в патрульну поліцію Краматорська і Слов’янська”, — пригадала дружина захисника.

Марина згадує, як у 2020 році її чоловік вирішив піти захищати рідну країну: 

“Він сказав, що наші вороги не збираються покидати Донецьку та Луганську області, й із цим потрібно щось робити. Тому пішов в прикордонну службу Краматорська. Він дуже часто виїжджав на бойові завдання: місяць був на службі, а місяць із нами”. 

“За тиждень до повномасштабного вторгнення, мого чоловіка та його побратимів викликали до підрозділів, та сказали на ніч теж залишатися. А я була сама в приватному будинку із дітьми. Наразі нашій донці 7 років, а сину 14 років. Чоловіка відпускали тільки на декілька годин, щоб прийняти душ та із нами побачитися. І 24 лютого о 5 ранку ми почули вибухи, я зателефонувала чоловіку, він сказав збирати речі та виїжджати із Донецької області. А у доньки тоді була висока температура, вона захворіла на COVID-19. Я дітей спустила до льоху, й просила почекати поки я зберу речі. Ніколи не забуду перелякані очі сина, він не розумів, що відбувається”, — пригадала Марина. 

Вона пригадала, як із дітьми виїхала в найближче село. Там Марина орендувала приватний будинок, щоб Артем міг приїжджати до родини. Так вони прожили півтора місяця. Проте захисника почали відправляти в інші області на бойові завдання. 

“Він кожного разу, приходячи до нас, прощався. Не знав, чи зможе ще раз побачити мене та дітей. Вмовляв нас виїхати на західну частину України. І ми погодилися. Проте згодом мене викликали на роботу, працюю в гуманітарному розмінуванні, й ми із дітьми опинилися в Київській області. Чоловік не розумів, навіщо було їхати, але я хотіла бути корисною та допомагати країні. Артем іноді приїжджав до нас, але за 1,5 року це було 4 чи 5 рази. Останній раз він був у нас 20 вересня 2023 року, а 24 жовтня Артем загинув…” — поділилася Марина.

“Він казав, що в нього не буде зв’язку 5 днів… Ми домовилися зідзвонитися та привітати його із днем народження після того, як поновиться зв’язок. Проте Артем загинув 24 жовтня 2023 року на Донеччині під Курдюмівкою. Єдине, що я знаю про його загибель, що це був артилерійський обстріл, і наші хлопці навіть нічого не зрозуміли. Через важкі бої, його тіло не могли забрати звідти декілька днів. Проте  все ж вдалося, і його повезли у Дніпро на експертизу, а потім додому у Краматорськ. Нам допомогла прикордонна служба взяти квитки до Краматорська, і ми почали займатися процесом похованням. Артема поховали на 8 день після загибелі”, — пригадала дружина захисника.

“Як сказали мої рідні “Війна забирає найкращих”. Коли Артем приїздив до родичів у Краматорськ, його питали, чи важко йому, а він відповідав, що все добре. Завжди віддавав все, що мав та казав, що йому нічого не потрібно, тільки перемога України та мир. Добрий та чуйний, його завжди поважали. Був єдиною дитиною в сім’ї, батько Артема помер, і зараз його мама тримається тільки за своїх внуків”. 

Старший сержант Артем Турчін з січня 2017 року по липень 2020 року проходив службу в патрульній поліції в містах Краматорська та Слов’янська управління патрульної поліції в Донецькій області. 

В вересні 2020 року Артем Турчін виявив бажання добровільно призватися на військову службу за контрактом в Державну прикордонну службу України. Він мужньо і самовіддано виконував службово-бойові завдання на ділянці відповідальності 11 прикордонного загону в межах Донецької області.

З лютого 2022 року брав участь в бойових діях на території Донецької області в складі прикордонної комендатури швидкого реагування № 1 11 прикордонного загону.

Особовий склад групи військовослужбовців прикордонної комендатури швидкого реагування № 1, яку очолював старший сержант Артем Турчін, виконував бойові завдання в районі вогневої позиції «Сич» на околиці н.п. Курдюмівка Бахмутського району Донецької області та перебував під постійним натиском агресора. 

24 жовтня 2023 року в період 05.50-06.40 внаслідок шквального ворожого обстрілу зі стрілецької великокаліберної зброї та з мінометів, в районі вогневої позиції «Сич» на околиці населеного пункту Курдюмівка, старшим сержантом Артемом Турчіним було прийнято рішення про перегрупування особового складу на заздалегідь підготовлені позиції, для зайняття кругової оборони та відбиття нападу переважаючих сил противника. Рухаючись темною порою доби до визначеного місця збору, старший сержант Артем Турчін першим ішов у колоні очолюваного ним підрозділу, організувавши та здійснюючи вогневе прикриття її руху. Близько 06.40 на відстані 3 метрів від старшого сержанта Артема Турчіна стався приліт ворожої міни, осколками якої Артем Турчін отримав поранення несумісні з життям.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старший сержант Турчін Артем Олександрович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).