«Виніс на собі пораненого побратима під щільним ворожим вогнем…» - спогади про бійця стрілецького батальйону поліції Тернопільщини Олександра Товарніцького, який загинув за Україну

Олександр був надійним побратимом, хорошим сином, турботливим чоловіком і батьком, опорою для рідних. Він мріяв жити, любити, ростити донечку. Але жорстока війна обірвала його життя надто рано — у 27 років…

7 липня 2025 року на Донеччині, виконуючи бойове завдання, загинув боєць стрілецького батальйону поліції Тернопільщини, молодший лейтенант Олександр Товарніцький.

Олександр народився в селі Слобідка-Мушкатівська Борщівської громади Чортківського району. Змалку хлопець вирізнявся щирістю, добротою, наполегливістю та мріяв стати поліцейським. Прикладом для нього був батько, який також служив в органах внутрішніх справ.

«Сашко був у нас справжнім улюбленцем — лагідним, добрим хлопчиною. Це була золота дитина — і вдома, і в школі. Завжди активний, займався спортом та музикою», — розповідає батько Героя Роман Михайлович.

Свою службу в поліції Олександр розпочав 2019 року, прийшовши на посаду поліцейського сектору реагування патрульної поліції Чортківського районного управління. У Чорткові він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, яка тоді навчалася в медичному коледжі.

«Він був надзвичайно щирим і світлим. Як тільки я його побачила, зрозуміла — це моя доля. З ним я завжди відчувала себе в безпеці. Це була моя людина, яку неможливо замінити», — ділиться спогадами дружина Яна.

У червні 2024 року Олександр прийняв важливе рішення — приєднатися до новоствореного стрілецького батальйону поліції. Рідні просили його подумати, не поспішати, адже невдовзі у його сім’ї мала народитися донечка. Проте Олександр залишався непохитним.

«Про його рішення я дізнався вже фактично тоді, коли він вже був у батальйоні. Звичайно, як батько, я просив його: «Сашко, подумай добре, це великий ризик». Але він відповів коротко: «Тату, я все обдумав, це моє свідоме рішення, я давав Присягу і це мій обов’язок захищати Україну», — каже батько Олександра.

Рідні розповідають, що Олександр гордився тим, що був поліцейським та завжди з великим запалом розповідав про свою службу. Він цікавився різними видами озброєння, добре розбирався в них і постійно вдосконалював свої навички. Це захоплення стало визначальним під час конкурсного відбору до стрілецького батальйону поліції, де його зарахували у відділення снайперів.

Командир відділення Роман Смакула пригадує, що Олександр завжди відповідально ставився до виконання своїх службових обов’язків: 

«Олександр не знав страху. На бойові завдання він виходив без зайвих запитань, завжди сумлінно виконував свою роботу. Сміливий був хлопець».

Врівноважений і стриманий — таким пам'ятатиме Героя його побратим Руслан Молоток. Вони познайомилися та потоваришували під час формування стрілецького батальйону. Часто виходили разом на бойові завдання. У взаємодії з іншими підрозділами Сил оборони на Торецькому напрямку надавали бойовим групам вогневу, розвідувальну та коригуючу підтримку.

«У критичних ситуаціях Саша завжди зберігав, як то кажуть «холодну голову», не панікував і не гарячкував. Від нього завжди йшов спокій, рівновага, витримка. У нашій професії снайпера витримка — одна з найважливіших рис характеру, тому ця посада йому підходила на 100 відсотків», — пригадує Руслан Молоток.

Олександр був не лише сміливим бійцем, а й надійним побратимом, на якого можна було покластися у найскладніших ситуаціях. Коли командир його відділення отримав важке поранення й потребував негайної евакуації з поля бою, Олександр, попри небезпеку, одним із перших відгукнувся допомогти.

«Саша зголосився одразу, хоча це було смертельно небезпечно — позиції постійно обстрілювали. Він витягнув мене з окопу і ніс понад 500 метрів під щільним ворожим вогнем. Поки ми чекали евакуацію, нас знову «накривали» міномети, але він залишався поруч зі мною до самого кінця», — розповідає командир відділення снайперів Роман Смакула.

Для Олександра родина була на першому місці. У перервах між бойовими завданнями він завжди знаходив час для спілкування з дружиною, батьками — заспокоював, підтримував, запевняв, що все добре. Тішився своєю донечкою Євою, мріяв приїхати на святкування її першого дня народження. Та не склалося…

Напередодні загибелі Олександра його рідні відчували тривогу, ніби серце підказувало біду. І вже за кілька днів надійшла страшна звістка, яка перевернула їхній світ. Життя Олександра обірвалося 7 липня під час виконання бойового завдання на Торецькому напрямку. Їхня група потрапила під ворожий обстріл. Олександр отримав поранення несумісні з життям.

Попри нестерпний біль втрати, рідні вдячні поліцейським, які булт в останні хвилини поруч з Олександром і, ризикуючи власним життям, забрали та повернули тіло Героя додому.

«Хочу подякувати хлопцям, що забрали його з поля бою, бо це дуже важливо для мене — мати куди піти з дитиною і розповідати про її тата — Героя, найкращого чоловіка і батька», — говорить дружина Яна.

Молодший лейтенант поліції Олександр Товарніцький посмертно нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України». Символ мужності та вдячності держави за подвиг поліцейського-захисника отримала його дружина.

Світла пам’ять Герою.