Тарасов Олександр Володимирович народився 31 жовтня 1976 року в місті Кривий Ріг. Освіту здобув у криворізькому ліцеї №119, а вже у 1993 році закінчив Центр освіти дорослих та підлітків, що дало йому міцний фундамент для подальшого життя. У 1996 році Олександр здобув фах вогнетривника, але вже у 1997-му почав працювати на заводі ArcelorMittal прибиральником гарячого металу, не цураючись тяжкої праці. Він завжди прагнув більше: не лише на роботі, а й у житті.

 У 2002 році Олександр знайшов своє справжнє щастя — одружився з коханою жінкою. Через рік у їхній родині народилася донька, яка стала сенсом його життя. Олександр був не лише опорою для своєї дружини, але й надзвичайно відданим батьком, який завжди ставив сім’ю на перше місце. Його руки, тримали інструменти важкої праці. Він власноруч робив ремонти, перетворюючи квартири й будинки на справжні родинні гнізда. Проте Олександр ніколи не зупинявся на досягнутому. У 2018 році він вирішив здобути нові навички та отримав диплом газозварювальника. Його вміння в поєднанні з працьовитістю зробили його справжнім майстром своєї справи, і про його руки говорили, що вони “золоті”.

 Коли у 2022 році розпочалося повномасштабне вторгнення Росії, Олександр, попри сльози та благання родини, вирішив, що його місце на фронті — серед тих, хто боронить рідну землю. «Я хочу захищати », — твердо сказав він перед тим, як відправити доньку в безпечне місце до Німеччини й сам вирушити на навчання. На війні він швидко здобув повагу та любов своїх побратимів. Про нього згадують як про людину, яка завжди була готова допомогти, завжди мала усмішку навіть у найважчі моменти. Побратими називали його «позитивним і безстрашним героєм», а також підкреслювали, що Олександр був тим, хто віддавав усе заради інших. Він був джерелом світла та підтримки для всіх, хто опинявся поруч із ним. 

15 лютого 2023 року Тарасов Олександр загинув героїчно, виконуючи завдання із захисту національної безпеки та оборони України під час боїв у Бахмуті, Донецької області. Його смерть стала великою втратою для родини, друзів і країни. Олександр залишив по собі не лише світлу пам’ять, але й безмежну любов, яку завжди відчуватиме його родина. Він залишив цей світ, як справжній герой — із вірою в справедливість, із любов’ю до своєї країни та з непохитною відданістю своїм близьким. Його відвага житиме в серцях тих, хто знав його і тих, за кого він віддав своє життя.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Тарасова Олександра Володимировича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).