Старший офіцер юридичного відділу Донецького прикордонного загону Державної прикордонної служби України, капітан юстиції (посмертно).

Андрій Суботін народився в родині прикордонників на Далекому сході в селі Толбузино, Амурської області. Разом з родиною, багато разів переїздив до нового місця служби батька, змінюючи дитячі садочки, школи. З юного віку хлопець прагнув справедливості в усьому та захоплювався військовою справою. 

Коли родина мешкала вже в Україні, Андрій успішно закінчив школу №69 міста Києва, готувався вступити до  академії Державної прикордонної служби, але за станом здоров’я не пройшов медичну комісію. 

Високі гуманітарні знання дозволили Андрію здобути у Національному авіаційному університеті юридичну освіту та військове звання молодшого лейтенанта. Згодом, працюючи юристом, він набув ще дві вищі освіти та успішно пройшов адаптаційний курс у професію адвоката.

На весні 2019 року Андрій за власним бажанням, як офіцер резерву, став до лав Державної прикордонної служби України. Свою військову кар’єру, розпочав у Донецькому прикордонному загоні (місто Маріуполь). Часто виїздив у відрядження на передові позиції. Це були для нього особливі моменти. Оскільки Андрій не був кадровим військовим, він прискіпливо вникав у специфіку прикордонної служби, дослухався порад та збагачував свій досвід.

Місто Марії стало для Андрія рідним. Він активно почав долучатися до громадських проектів міста, допомагав команді  Храму Святителя Петра Могили та собору Успіння Пресвятої Богородиці у створені бібліотеки української літератури ім. Василя Стуса, школи бандури та українського живопису. 

З 24 лютого 2022 року разом з побратимами Андрій “Борода” Суботін став на захист Держави. У своєму повідомленні батькам написав: “Вибув у складі резерву на прикриття напрямку… Це моя служба, і це наша рідна Україна! Слава Україні!” Коли для прикордонників була команда, вийти з міста та зайняти інші позиції, Андрій без вагань вирішив залишитися у складі бойової групи з числа військовослужбовців полку “Азов” та прикордонників для оборони міста. Так для нього розпочалася активна фаза битви за Маріуполь.

Неодноразово брав участь у бойових зіткненнях з противником. Так 26 березня 2022 року в бою отримав осколкові поранення, проте продовжував виконувати бойові завдання.

На початку квітня, у складі бойової групи, перебуваючи під ворожими мінометними, артилерійськими та снайперськими обстрілами,  брав активну участь  в евакуації поранених, яких доставляли катерами 23 Загону Морської охорони із судоремонтного заводу  до польового шпиталю на  заводі “Азовсталь”.

16 квітня під час виконання завдання з розвідки підземних комунікацій заводу “Азовсталь”, старший лейтенант Андрій Суботін з групою прикордонників,  виявив місце укриття (бункер), де перебували близько 80 цивільних, в тому числі діти різного віку, найменший дитині  було три місяці. Як з’ясувалося, люди  переховувалася у бункері з  березня, вже понад два тижні були без зв’язку та з мінімальними запасами води і їжі. З огляду на критичний стан цивільних, Андрій з побратимами, виконавши поставлене завдання, незважаючи на активні  артилерійські обстріли і авіа удари, повернулася до бункеру з  продуктами харчування та питною водою.

У подальшому, завдячуючи отриманій інформації про знайдене сховище  з людьми, командуванням сил оборони Маріуполя, було прийнято рішення про евакуацію цивільних із території заводу. Зазначена подія набула широкого розголосу у світових засобах масової інформації в квітні 2022 року.

Здавалося, саме тут, у пеклі війни Андрій знайшов себе і прагнув якомога більше зробити для перемоги, допомогти нужденним. А сам у розмові з батьками завжди намагався своєю посмішкою їх заспокоїти, вселити надію.

Андрій загинув у нічному бою на СП «Темний» 7 травня 2022 року. З ним назавжди залишився ланцюжок, на якому поряд з офіцерським жетоном був жетон з малюнком котика від  донечки. Його тіло на сьогодні родині не повернули. Український захисник залишився у місті, яке полюбив душею та вірно боронив до останнього подиху.

Усі, хто хоч раз спілкувався з Андрієм, запам’ятали його світлий погляд, очі кольору неба та щиру посмішку. Як у дитинстві маленький Андрій був бажаним гостем у чоловічих компаніях батька, де на рівні з дорослими мав власну думку, до якої дослухалися, так і для своїх побратимів він залишається мужнім воїном, сміливим, рішучим та справжнім товаришем, який мав повагу у колективі завдяки своїм професійним знанням та виваженості.

У Андрія Суботіна залишилися донька, батьки і дружина.

Нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові капітану юстиції СУБОТІНУ Андрію Валерійовичу Указом Президента України №562/2024 від 23 серпня 2024 року присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).