Ступак Роман Олегович народився в місті Золоте Луганської області. Навчався в Золотівській багатопрофільній гімназії. Після школи закінчив Золотівський професійний ліцей, здобув фах електрослюсаря підземного. До строкової служби в армії працював за спеціальністю на шахті «Карбоніт». Із захопленням переглядав документальні фільми про військову техніку, цікавився автомобілями, любив швидкість.

У червні 2020 року Лисичанським міським військовим комісаріатом Луганської області був призваний на строкову військову службу. 

Після армії в лютому 2022 року Роман добровільно уклав контракт з Державною прикордонною службою України. Проходив службу у складі 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса на посаді інспектора прикордонної служби 3 категорії другого відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави відділу прикордонної служби №1, де одним із перших мужньо лицем в лице зустрів ворога під час наступу окупаційних військ російської федерації в напрямку м. Золоте Луганської області.

З того часу прикордонник виконував бойові завдання по обороні н.п. Кремінна Луганської області, н.п. Святогірськ Донецької області, де тривали тяжкі бої, ворог застосовував велику кількість бронетехніки для атаки на міста. 

З грудня 2022 року Роман у складі відділу прикордонної служби №1, незважаючи на бойові втрати та безперервні ворожі артилерійські обстріли позицій, мужньо та героїчно протидіяв наступу переважаючих сил противника  в районі н.п. Бахмут Донецької області.

02 січня 2023 року Роман  з побратимами зайняли оборону на ВОП «Тячів» в н.п. Підгородне Бахмутського району Донецької області. О 18:50 противник здійснив обстріл позицій зі ствольної артилерії та РСЗВ. Противник підступно наступав під прикриттям своєї артилерії з метою відтіснити наші підрозділи та зайняти взводні опорні пункти. В ході бою військовослужбовці підрозділу діяли впевнено, злагоджено і оперативно та в результаті не допустили прориву противника на визначеному напрямку. Нажаль масований ворожий обстріл забрав життя Романа, він отримав осколкові поранення несумісні з життям.

За особисту мужність та героїзм, виявлені під час виконання бойових завдань з відбиття збройної агресії російської федерації на території Луганської та Донецької областей, нагороджений  орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

«20 серпня 1999 року я стала найщасливішою мамою, бо в мене народився син, якого я назвала Роман. В родині ми завжди називали тебе лагідно Ромашка. Друзі та побратими звали Ромка або Ромчик. Мій синочку! Мій Ромчику! Моє сонечко! Ти був справжнім скарбом для нашої родини і найсвітлішою людиною, яку я знала. Ти - моє серце. Ти - моє життя. Ти в кожному моєму подиху. Ти в кожній миті. 

Синочку, тобі назавжди 23 роки. 23 роки мого щастя, яке безжалісно забрали. В моїй пам’яті закарбована кожна мить твого життя. Щосекунди я поринаю у спогади, де є ти, де поруч крокують щастя і надія. В цих спогадах я знову щаслива. Щаслива, поки не згадую найстрашніші слова : « Ваш син загинув як герой, виконуючи свій військовий обов’язок». На душі біль, смуток, відчай. Життя втратило всі яскраві барви, коли зупинився твій подих. 2 січня 2023 року і місто Бахмут – чорна сторінка нашого життя.

Я не побачу твого майбутнього. Але я впевнена в тому, що воно було б світле, бо в моїй уяві твоє життя, яке повинно було бути довгим, асоціюється зі світлими фарбами. В ньому мало б бути безліч яскравих щасливих моментів. Твоє кохання, одруження, народження дітей, родинні свята та зустрічі. Ти – найкращий син і брат. Я впевнена в тому, що ти був би надійним чоловіком та люблячим батьком. Цього я вже ніколи не побачу. 

Я розумію, Ромчику, що ти не зателефонуєш, не заспокоїш, не поговориш зі мною про різні дрібниці, не пожартуєш, не розповіси про свої плани і надії. Я усвідомлюю, що ти не повернешся додому, більше не подаруєш букет троянд. Проте, щовечора я чекаю на зустріч з тобою уві сні. Для мене ти - Герой, мужній Чоловік, справжній Друг, надійний Син! Я пишаюся тобою!» – написала мама полеглого воїна Олена.

Роман Олегович Ступак похований на Алеї Пам’яті в Ірпені. Йому було 23 роки. У Захисника залишилися мама та сестра.