Михайло Собченко народився 2 квітня 2001 року у селі Тузли Білгород-Дністровського району на Одещині. Там же навчався у Тузлівському опорному закладі середньої освіти. Згодом хлопець одружився, у пари з’явилась дитина. Всі знали його як світлу, чесну і порядну людину, яка завжди прийде на допомогу.

Повномасштабну війну Михайло зустрів як солдат строкової служби 15-ї бригади оперативного призначення імені Героя України лейтенанта Богдана Завади «Кара-Даг». Хлопець не планував пов’язувати свою кар’єру з військовою справою, та рішення кривавого російського диктатора про вторгнення в Україну змінило його плани. Михайло підписав контракт та продовжив нищити ворога.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, бажання молодшого сержанта Собченка служити у війську тільки зросло.

«Михайло захищав своїх рідних, своє майбутнє. Тим більше, що на той час у нього народився син Лев. Він хотів, щоб було куди повертатися після війни», – згадує  побратим Денис Гришков.

Спочатку у солдата, а потім і молодшого сержанта Собченка бойової роботи вистачало з лютого 2022 року. Окупанти мали тотальну перевагу у повітрі як в розвідувальній, так і в штурмовій авіації. І завданням Михайла як зенітника було проріджувати ряди російських літальних апаратів, які заполонили українське небо.

У Михайла хист до зенітної справи. Тому найвідповідальніші завдання доручали саме йому.

У 2022 році підрозділ Собченка перебував на Запорізькому напрямку в околицях міста Степногірськ і був підпорядкований 128 ОГШбр Збройних сил України. Михайло неодноразово рятував своїх побратимів, надаючи термінову інформацію про дії ворога або вступаючи з російськими “літунами” у вогневий контакт. Саме розрахунок зенітної гармати під командуванням Михайла Собченка одним з перших збив розвідувальний безпілотник окупантів “Орлан”, за допомогою якого росіяни корегували вогонь по українських військових.

Під час українського контрнаступу влітку 2023 року Михайло перебував на  найгарячіших напрямках. Зокрема, на самому вістрі бойових дій у районі села Мала Токмачка, розташованого поблизу залишків міста Оріхів Запорізької області. Гвардієць-зенітник міг без відпочинку по декілька діб відстежувати повітряні цілі ворога.

У серпні 2024 року його бригада, як одна з найбільш підготовлених, була передислокована на Покровський напрямок в Донецьку область. Там разом із воїнами інших підрозділів гвардійці мали стримати наступ росіян, який швидко розвивався.

Бої були настільки напруженими, що розрахунок Михайла Собченка частенько використовував зенітну гармату не тільки по повітряних цілях, але й по наземних. Знайома та надійна зенітна установка без проблем пробивала броню БТР та БМП, знімала гусениці з “аналоговнєтних” ворожих танків та жахала російських солдатів.

9 жовтня 2024 року ворог почав масований штурм одного з ключових опорних пунктів біля міста Селидового. Сили були нерівні, українські оборонці запросили підмогу. У перших рядах підкріплення був і зенітний розрахунок під командуванням Михайла Собченка.

Прибувши на місце, Михайло налаштував гармату та почав стримувати окупантів вогнем. Та росіяни настирливо лізли на штурм, незважаючи на втрати. Тож Собченко мусив відволікатися від командування зенітним розрахунком та вступати у ближні стрілецькі бої з передовими загонами ворогів.

Декілька годин тривала оборона опорного пункту, допоки у росіян не скінчилися охочі лізти під кулі гвардійців. Проте ворог, не зумівши захопити позиції українців, вирішив їх знищити. Почався масований артилерійський обстріл. У бік Михайла летіли міни, гарматні снаряди, скиди з дронів.

Зенітний розрахунок Собченка і не думав кидати бойових позицій, незважаючи на шквальний вогонь. Тоді росіяни у відчаї “накрили” їх декількома пакетами “Граду”. Шансів вижити у наших героїв не було.

Запорізькі нацгвардійці героїчно стримували ворога в районі Селидового близько двох місяців. За свою бойову майстерність та холодну відвагу Михайло Собченко у серпні 2022 року був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

За сталеву витримку, непорушну стійкість та військову майстерність молодший сержант Михайло Собченко нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня посмертно.