Навчався Павло Сніцар в Ульяновській школі № 2. Під час навчання неодноразово захищав честь школи на різноманітних змаганнях. З дитинства мріяв стати військовим. У1997-му році закінчив військове училище прикордонних військ — окремий факультет внутрішніх військ МВС Академії Прикордонних військ України. Кропивницьким батальйоном командував більше 10 років, підполковник. Побратими згадують його як вимогливого, принципового командира і водночас чуйну, добру і справедливу людину. Він турбувався про свій особовий склад, самовідданій військовій службі присвятив усе своє свідоме життя.

У зоні бойових дій Павло Сніцар знаходився зі своїм батальйоном у складі військово-оперативного резерву з червня 2014-го року, брав участь у боях за визволення Лисичанська від сепаратистів. При спробі вивести з-під обстрілу терористів та врятувати поранених бійців Національної гвардії та Збройних Сил України і полковника Олександра Радієвського Павло Сніцар загинув від ворожої кулі. Без сина, чоловіка та батька залишились батьки героя, дружина Леся, син Олексій та донька Дарина.

Указом Президента України № 651/2014 від 14 серпня 2014 року „за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України” нагороджений орденом „За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

У травні 2015-го року при вході до стрілецького батальйону (з КЕОП та ОГП) в/ч 3011 відкрито пам'ятну дошку на честь Павла Сніцаря. Вулицю, на якій знаходиться рідний підрозділ воїна, перейменовано на вулицю Сніцаря. В Ульяновці (нині Благовіщенське) встановили меморіальну дошку на будинку школи № 2, в якій навчався Павло Сніцар.