Андрій Сядристий народився у 1991 році в селі Богуславці на Харківщині. У дитинстві та юності був звичайним хлопцем, захоплювався футболом, був воротарем шкільної команди. Далі – Куп’янський професійний аграрний ліцей, який він закінчив у 2010 році, здобувши спеціальності тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва і слюсаря-ремонтника, водія автотранспортних засобів. Андрій не мріяв бути військовим, але строкову службу пройти хотів. Навіть просив, щоб батьки допомогли отримати позитивний висновок військово-лікарської комісії, яка спершу визнала його непридатним. 

Відслуживши строкову у 2012 році, він повернувся до цивільного життя, працював у Харкові, але недовго. Після початку російської агресії у 2014 році, хлопця мобілізували, він став на захист України. У перший рік антитерористичної операції Андрій Сядристий боронив Луганщину у складі одного з підрозділів Державної прикордонної служби. А в 2015 році став до лав 3 брига­ди оперативного призначення НГУ. У цьому військовому колективі боєць прослужив понад дев’ять років.

На службі Андрій швидко здобував навички, необхідні військовому: опанував стрілецьку зброю, міномети та гранатомети різних видів, знався на роботі з вибухівкою і снайперській справі. Коли працював як снайпер, то сам готував набої, підбирав порох, зважаючи на умови, в яких доводилося виконувати завдання. Умів мінувати і розміновувати, проводити рекогносцирування та евакуацію поранених. Такі «універсальні солдати» дуже потрібні у розвідці, тож природно, що і Андрій Сядристий зрештою потрапив у розвідувальний підрозділ.

Гвардієць професійно виконував завдання, був наполегливим і сміливим. Бойові побратими пригадують, що ніколи не чули від нього нарікань або скарг. 

– «Буян» (позивний Андрія) був веселим і життєрадісним, душею компанії, з ним було дуже легко спілкуватися. А ще нас завжди підбадьорювало те, що він ніколи не скиглив, а завжди робив усе, щоб група успішно виконала завдання, як би складно не було, – розповідає гвардієць Дмитро на псевдо «Адістрон», близький товариш Андрія Сядристого. 

Вражали також завзяття і пристрасть, з якими «Буян» віддавався військовій справі: навіть у вільну хвилину він часто або навчався сам, або ділився досвідом із бійцями, які щойно стали до строю. Дмитро, який обіймає посаду інструктора, пригадує, як Андрій допомагав у підготовці новобранців: 

– Коли наш підрозділ відводили на відпочинок і доукомплектування, ми, інструктори, займалися своєю справою – навчали рекрутів. Андрій же часто замість відпочинку приходив і допомагав нам як інструктор. Кожну хвилину він хотів використати з користю, щоб наближати нашу перемогу. 

У військовому колективі «Буяна» знали як надійного бійця і справедливу, відверту людину, що мала власну думку і не боялася її висловити. Окремо «Адістрон» відзначає хоробрість Андрія:

– Він був хоробрим до безрозсудності, справжнім відчайдухом. Передусім у «Буяна» варто було повчитися хоробрості. Нею він підіймав дух усім, хто був поряд, і вселяв віру в перемогу. Коли я йшов із ним на завдання, то навіть не запитував про його складність. Завжди був упевнений: з Андрієм ми виберемося з будь-якої халепи…

До початку повномасштабного вторгнення рф Андрій одружився. 14 березня 2020 року його дружина Анастасія народила Сергійка – зробивши подарунок коханому, чий день народження був 16 березня. Тож маму не дивує, що син, майже не пам’ятаючи тата (коли Андрій загинув, малюку було три з половиною роки), дуже нагадує його як зовнішністю, так і характером та поведінкою. 

Настя з особливою теплотою загадує, як її зворушила турбота й увага чоловіка у перші дні після пологів. Андрій на той період взяв відпустку, і весь час був поряд: 

– Навіть вночі, коли Сергійко плакав, Андрій схоплювався до нього першим. Я навіть подумати не могла, що чоловік буде так доглядати за немовлям! 

Андрій був безмежно відданим військовій справі, та в родинному колі проявляв зовсім інші, невійськові, якості: був чуйним, спокійним, люблячим. Дружину дивувало, як майстерно він перемикався між роботою і сім’єю: ніколи не приносив до хати службові проблеми, а про справи родини говорив лише вдома. Одним із улюблених домашніх занять гвардійця була кулінарія. У дні, коли він бував із сім’єю, обов’язково якийсь час проводив на кухні. Анастасія зізнається, що захоплювалася його хистом.

Повномасштабне російське вторгнення обірвало сімейне щастя сотень тисяч українських родин. Андрій Сядристий разом із побратимами з 3 бригади оперативного призначення НГУ зустрів його на Слобожанщині. У лютому-березні 2022 року гвардійці відбивали спроби рашистів прорватися в Харків, згодом, восени того самого року, звільняли від окупантів рідну Харківщину. На початку 2023 року підрозділи бригади воювали на Донеччині, обороняючи Бахмут. Кожен із цих періодів в історії 3 бригади сповнений відваги, героїзму і звитяг її бійців, зокрема й Андрія Сядристого. Його професіоналізм і рішучість, уміння добре орієнтуватися в бойовій обстановці та ухвалювати виважені рішення, проявляти ініціативу і брати на себе відповідальність дозволяли гвардійцям ефективно нищити ворога, а самим зазнавати мінімальних втрат. 

У Бахмуті по позиціях українських воїнів працювало все: артилерія, авіація, снайпери, танки, БМП і БТРи противника... Незважаючи на таке пекло, бійці 3 оперативної бригади самовіддано боролися з ворогом і завдавали йому істотних втрат. 

– Бої велися переважно в міській забудові. Якось наша невелика група три дні перебувала на позиціях, з яких було зручно і вести вогонь, і спостерігати за противником. Маючи на кулеметі нічний снайперський приціл, ми і вдень, і вночі стежили за переміщенням рашистів, давали точні цілевказівки засобам вогневої підтримки і, звісно, самі били окупантів з усього наявного озброєння: міномета, гранатомета, стрілецької зброї. Попри те, що наша група як ніхто потерпала від обстрілів, Андрій за ці три доби лиш кілька разів спускався в підвал – коли поблизу розривалися КАБи. І ще раз чи два, – щоб трохи поспати. Решту часу він був на позиціях. Тоді ми знищили близько батальйону рашистів, – згадує про побратима «Адістрон». 

За бої у Бахмуті в липні 2023 року старший сержант Сядристий був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. 

Командування бачило лідерські якості Андрія і давало бійцю можливість ефективно їх застосовувати. Влітку 2023 року підрозділи бригади були перекинуті на Запорізький напрямок. «Буян» на той час обіймав посаду командира взводу розвідки спеціального призначення. 

Як командир Андрій був взірцем для бійців, дбав про підлеглих. Сам неодноразово рятував життя поранених побратимів, завжди намагався швидко їх евакуювати. Із завданнями його взвод справлявся відмінно. Утримуючи позиції на околицях населеного пункту Роботине Запорізької області, гвардійці під керівництвом старшого сержанта Сядристого успішно відбивали ворожі штурми, знищили десятки одиниць важкої техніки та кілька сотень рашистів. На рахунку Андрія – кілька десятків окупантів, російські БТР, БМП і бронемашини. 

28 жовтня 2023 року росіяни пішли на черговий штурм. Під час бою командир взводу знищив ворожу БМП і дев’ятьох рашистів. Також він надав допомогу та евакуював двох поранених побратимів. Коли Андрій повертався з евакуації на поле бою, окупанти підбили його машину з гранатомета. Боєць дістав поранення, несумісні з життям.

Посмертно Андрію Сядристому присвоєно звання молодшого лейтенанта, а 23 серпня 2024 року він був удостоєний найвищої державної нагороди – звання «Герой України».