Після закінчення 23-ї школи Дмитро вступив до Донбаської державної машинобудівної академії, але вирішив змінити свій шлях і знайшов роботу в компанії "Комп'ютер Про". У 2013 році його призвали на строкову службу до армії, де він служив у підрозділі внутрішніх військ, охороняючи хімічний завод у Рубіжному.

Під час подій на Майдані та в розгарі конфлікту в Донецькій та Луганській областях, Дмитро залишався на передовій, намагаючись запобігти вивезенню вибухівки. Його вірність завданню та сміливість витримати випробування допомогли йому пережити надзвичайно складні умови служби.

Демобілізований у 2015 році, Дмитро повернувся до Краматорська, одружився і народився його син. Але 24 лютого 2022 року, з початком повномасштабної російської агресії, він відправив свою сім'ю до безпечного місця, а сам приєднався до військових. Призначений до Краматорського прикордонного загону, Дмитро брав участь у бойових діях та передислоковувався зі своїм підрозділом залежно від обстановки.

“Якщо я загину, хтось із неба вас повинен захищати. Буду вашим ангелом-охоронцем”, - казав Дмитро Шестаков своїй сім'ї.

Дмитра пам'ятали й цінували його побратими як надійного товариша, готового поділити з ними радість і горе. Вони називали його "Святий" за його доброту та чисту душу. 

“Дуже добрий був, усмішка завжди на обличчі була. Ми його не пам'ятаємо похмурим. Все життя був допитливим, позитивним, вчився добре, був добрим другом. Був дуже добрим, що навіть мухи не скривдить", - кажуть родичі та друзі.

Беручи приклад із Дмитра, його брат також долучився до боротьби за свободу та незалежність. Наразі він відмовляється від демобілізації і хоче закінчити війну на користь України та помститися за свого брата. Дмитро Шестаков залишиться в пам'яті як справжній герой, який віддав своє життя за свою країну.