Євген Михайлович народився в м. Вінниця. З 11 липня 2014 року старший офіцер з реєстраційної та паспортної роботи відділу прикордонного контролю та реєстрації штабу Східного регіонального управління підполковник Пікус Є. М. перебував на ділянці Луганського прикордонного загону, де виконував службово-бойові завдання у складі прикордонних нарядів підрозділів на загрозливих ділянках державного кордону України. Особисто брав участь у супроводженні колон з ПММ, продовольством, технічними засобами та боєприпасами на ділянках відділів прикордонної служби “Біловодськ”, “Білолуцьк”, “Красна Талівка” та “Станично-Луганське”, де майже кожну ніч здійснювалися збройні напади з боку терористів. Завдяки сміливості, мужності військовослужбовців, у тому числі і підполковника Пікуса Є. М., підрозділи Луганського прикордонного загону своєчасно забезпечувалися всім необхідним для виконання поставлених завдань з охорони державного кордону України.

28 липня 2014 року на місцях можливого обстрілу пункту пропуску “Красна Талівка” в районі н. п. Талове, на відстані до 5 000 метрів від лінії державного кордону працювала пошукова група реагування у складі керівництва тактичного угруповання “Північ” та Луганського прикордонного загону. Під час обстеження місцевості біля службового автомобіля вибухнув фугас, від чого отримали порання перший заступник начальника Східного регіонального управління – начальник штабу полковник Бабюк В. Б. та начальник Луганського прикордонного загону полковник Дейнеко С. В. Після вибуху розпочався мінометний обстріл можливого місця перебування колони, розриви мін відбувались за 200–250 метрів перед машинами по лісосмузі. Підполковник Пікус Є. М., ризикуючи власним життям, під обстрілом евакуйовував та надавав першу медичну допомогу пораненим офіцерам. 

25 серпня 2014 року, о 15.00, від старшого прикордонного наряду старшого прапорщика Атрошкевича Е. Ю., який ніс службу на напрямку н. п. Красновка (РФ) – н. п. Талове (Укр.) у районі інформаційного покажчика № 359 на відстані 3 000 м від державного кордону, надійшла доповідь про здійснення обстрілу прикордонного наряду зі стрілецької зброї невідомими особами після перетинання ними кордону з РФ в Україну. Прикордонний наряд вступив у бій. Підполковник Пікус Є. М. особисто очолив резерв від відділу прикордонної служби, надав вогневу підтримку прикордонному наряду, який вів бій. У результаті бойової сутички він отримав вогнепальне поранення та загинув на місці. Своїм вчинком офіцер виявив найкращі якості прикордонника, який з почуттям патріотизму й відданості своїй державі та народові мужньо і самовіддано здійснив все можливе, щоб зберегти життя своїм товаришам. 
 

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Указом Президента України від 08.09.2014 № 708/2014 підполковник Пікус Євген Михайлович нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).

Похований підполковник Пікус Є. М. в м. Вінниця, де проживають рідні та батьки загиблого.2015 року в м. Вінниця встановлено пам’ятну дошку на честь земляка, який загинув у зоні АТО, у Красній Талівці – меморіальну дошку на честь загиблим прикордонникам. Ім’ям Євгена Пікуса названо вулицю в м. Вінниця. 

Останній бій Євгена Пікуса. 

У важкому протистоянні на сході країни гинуть за Батьківщину її кращі сини. 25 серпня у смертельному бою з ворогом закінчилося життя патріота підполковника Євгена Пікуса – мужнього, незламного, вольового і безстрашного офіцера, який залишився вірним Військовій присязі до кінця. 
Автор: Світлана ДЕЙЧУК
 

Найрідніший, найближчий, найдорожчий…

14 вересня Євгену Пікусу мало б виповнитися 35 років. Він – один із близнюків. Другий  – майор Михайло Пікус – теж прикордонник. Брати завжди йшли пліч-о-пліч, бо ж близнюки. Народилися у Вінниці, у сім’ї військових. Разом ходили в дитячий садок, одночасно пішли до школи. З першого класу захопилися плаванням, а ще братів приваблювала музика. У цьому велика заслуга  батьків, які хотіли, щоб хлопці, замість пошуку пригод на вулицях міста, долучалися до прекрасного. Мрію стати військовими Євген і Михайло плекали з дитинства, бо ж за приклад мали батька – кадрового офіцера Михайла Григоровича, нині офіцера запасу.Закінчивши вінницьку школу, брати вступили до Академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького, що у Хмельницькому. І лише після випуску роз’їхалися близнюки у різні підрозділи.Останнім місцем служби підполковника Євгена Пікуса було Східне регіональне управління, де він обіймав посаду старшого офіцера відділу прикордонного контролю. Майор Михайло Пікус служить у Херсонській області заступником начальника відділу прикордонної служби. Михайлу говорити про брата в минулому часі важко, адже вони з Євгеном були найріднішими людьми – разом росли, навчалися, мужніли та допомагали один одному. Коли Євген поїхав у Донецьк, ніхто не знав. Він сказав рідним, що поїхав у Харків. Про те, що перебуває у “Красній Талівці”, нікому не зізнався.
– Ми з ним щодня зідзвонювалися, – розповідає Михайло Михайлович. – Брат переконував, що у нього все нормально. Знаючи його запальний характер, попросив бути обережним. “Я теж до тебе поїду”, – сказав Михайло. На що Євген відповів: “Не варто їхати. Нехай хоч один із нас залишиться живим”.

Тоді Михайло не надав значення словам, які, на жаль, згодом виявилися пророчими.
– Трагічного дня – 25 серпня – я розмовляв з братом хвилин за 30 до його загибелі, – продовжує свої журливі спогади майор Пікус. – А десь близько 16-ї години мені зателефонував командир зі словами: “Я не знаю, як тобі це сказати – твій брат загинув…”. Як сприйняти таку звістку брату-близнюку? Це все одно, що половини тебе вже немає. Зараз залишається просто пишатися тим, що в мене був, є і буде брат. Це моє найрідніше, найближче, найдорожче…

Життя віддав за Батьківщину

Підполковник Євген Пікус особисто виявив бажання служити в “гарячій точці” – у відділі прикордонної служби “Красна Талівка”. Тут він дуже допоміг мешканцям однойменного селища. Він ініціював та організував поновлення пошкодженої під час обстрілу бойовиків лінії електропостачання. Після цього місцеві стали набагато краще ставитися до прикордонників, а особливо гарно відгукувалися про підполковника Пікуса. Своїми знаннями, досвідом, а також умінням не розгубитися у складній бойовій обстановці підполковник Євген Пікус зберіг життя багатьом бійцям. Свідченням цього був мінометний обстріл, що стався 28 липня, під час якого постраждали начальник Луганського прикордонного загону полковник Сергій Дейнеко та підполковник Денис Цяцькун. Завдяки Євгену Михайловичу поранених офіцерів вчасно вивезли з поля бою.– Євген Михайлович не злякався, – згадує з болем у серці про свого бойового побратима підполковника Пікуса капітан Ігор Горда, перший заступник начальника відділу прикордонної служ-би “Морозовичі”. – Він першим під шквальним вогнем мінометів дістався до автомобіля, яким з поля бою вчасно вивезли поранених бійців. За місяць після цього – 27 липня – разом з ним ми натрапили на диверсійну групу на кордоні. Відбили її напад без 
втрат і поранених. Наступного дня “зачистили” місцевість та виявили місця розташування диверсантів – там знаходилися сухі пайки російського виробництва. 25 серпня українські захисники держрубежу зупинили диверсійно-розвідувальну групу, яка перетнула кордон з території Росії на ділянці впс “Красна Талівка”. Бій був важким, жорстоким і тривалим. Коли боєприпаси майже закінчилися, прикордонники потроху почали відступати.

Минуло декілька хвилин, і вони побачили, як з боку Росії два нових БТР пішли у наступ. Потім зайшли ще дві БМП і пара вертольотів М-24, які обстрілювали українських бійців некерованими реактивними снарядами. Згодом до наших захисників прибуло підкріплення. Прорив чужинців через кордон не відбувся.– Того скорботного дня, – згадує капітан Ігор Горда, – підполковник Євген Пікус зініціював “зачистку” території, яку ми, зрештою, успішно провели. А буквально за дві години після повернення надійшла доповідь від прикордонного наряду, що знаходився на лінії держкордону, про те, що після сутички з диверсійною групою є один “200-й” та один поранений. На допомогу ми підняли наші резерви. Із прибуттям на місце підполковник взяв командування на себе. Розділив бійців на дві групи. Одна відправилась безпосередньо до лінії рубежу, щоб перекрити відступ бойовиків. Ми разом з Євгеном Михайловичем взялися “зачищати” місце в районі бойового зіткнення. Я запропонував розпочинати з лісопосадки, на що підполковник сказав: “А якщо там наші?” Він дуже хвилювався, щоб ми не помилились і не влучили у своїх. Несподівано пролунали постріли. Підполковник Євген Пікус, падаючи, своїм тілом закрив мене від куль і осколків з підствольного гранатомета, тим самим врятувавши мені життя… Сам він отримав смертельне поранення в голову, ще дві кулі пробили його бронежилет.

Так загинув Герой. Він був гарною людиною, мудрим командиром і безстрашним воїном. Здавалося, ніщо не могло затьмарити щиру посмішку Євгена. Нічого, крім шквального вогню агресора. За чотири дні до загибелі підполковника Пікуса нагородили медаллю “За військову службу Україні”.
 

Вічна і світла пам’ять Герою! Мужність та героїзм наших побратимів під час виконання бойового завдання є прикладом самовідданого служіння Батьківщині, Українському народові, патріотизму і вірності обов’язку, непереборної мужності і стійкості в ім’я миру в нашій державі, в ім’я збереження цілісності України.