• Головна
  • Розширений пошук
  • Павло Петров
Пропонувати зміни

Павло Петров

Дата і місце народження

16 грудня 1991, Україна, Луганська область,  с. Павленкове

Дата і місце загибелі

25 лютого 2022, Україна, Луганська область,  с. Вишневе

Пропонувати зміни
фото героя

ПЕТРОВ Павло Вікторович  народився 16 грудня 1991 року в селі Павленкове Новопсковського району Луганської області у сім’ї колгоспників. Мама Віра, тато Віктор, сестра Надія й брат Олексій — ті, хто бачили його перші кроки,  і хто стали опорою та підтримкою   у його житті. 

 
У 1997 році він пішов  до першого класу Павленківської загальноосвітньої школи І–ІІ ступенів, яку закінчив у 2007 році. 


Упродовж 2007–2009 років навчався в Білолуцькій гімназії у класі з природничо-математичним нахилом. 


З дитинства Павло вирізнявся відповідальністю, цілеспрямованістю та артистичністю. Він проявляв творчі здібності, беручи активну участь у художній діяльності. З 5-го по 9-й клас у Павленківській школі Павло був незмінним Дідом Морозом, даруючи учням і вчителям святковий настрій. В одинадцятому класі взяв участь в обласному конкурсі сімейної творчості, де здобув друге місце в номінації «Оригінальний жанр». Павло завжди вирізнявся харизмою та індивідуальністю. Він ніколи не намагався комусь сподобатися — завжди залишався собою. Саме тому йому було легко спілкуватися як з однокласниками, так і з учителями. Після здобуття повної загальної середньої освіти у 2009 році Павло прийняв рішення вступити до Луганського національного аграрного університету на агрономічний факультет. У 2014 році він отримав диплом бакалавра за спеціальністю «Агроном-технолог». 


У 2010 році закінчив Старобільську автошколу та отримав посвідчення водія категорій В і С.

 
Павло був спортивною людиною: займався футболом, баскетболом та тенісом. Під час навчання в університеті ,був у молодіжній футбольній команді, де проявив себе як відповідальний, дисциплінований та командний гравець. 
Він мав виняткову пам’ять і виражені математичні здібності. Вирізнявся логічним мисленням і швидким аналізом, що допомагало йому у навчанні та повсякденному житті. Павло захоплювався інтелектуальними іграми, зокрема грою в шахи та шашки, де демонстрував стратегічність і вміння передбачати хід суперника.

 
Захоплювався мисливством і риболовлею, був мисливцем у третьому поколінні. У 2013 році отримав посвідчення мисливця. Для нього охота була не лише хобі — це була невід’ємна частина життя, яка формувала його характер, вчила терпінню, уважності та любові до природи. 


Павло захоплювався історією. Особливу увагу він приділяв історії України, подіям Другої світової війни та Голодомору. Також його цікавило походження та історія його предків — яку роль вони відігравали та чим займалися в період Другої світової війни. Павло активно читав історичну літературу, переглядав відео від відомих істориків і документальні фільми, присвячені війні. Історія минулого стала невід’ємною частиною його життя, формуючи його 
погляди та розуміння подій. 


У 2015 році Павло прийняв рішення вступити до лав Державної прикордонної служби України. 

 

 


02 червня 2015 року він був призваний на військову службу за контрактом окремим регіональним центром комплектування з місцем дислокації в населеному пункті Старобільськ та направлений до Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України. 


26 червня 2015 року  урочисто прийняв військову присягу на вірність українському народові, підтвердивши готовність захищати незалежність і територіальну цілісність України. Цей день став визначальним у його житті та символізував початок служіння Батьківщині.

 

21 жовтня 2015 року, закінчивши курси молодших інспекторів прикордонної служби, Павло був направлений для подальшого проходження служби до 3-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Там він проходив службу на різних посадах у складі відділів прикордонної служби «Білолуцьк» та «Марківка». 


Брав безпосередню участь в антитерористичній операції з жовтня 2015 року до 30 квітня 2018 року, а з 1 травня 2018 року до 24 лютого 2022 року — в Операції Об’єднаних Сил.

 
У 2016 році Павло поєднав своє життя з Анною, створивши міцну родину. А вже наступного року їхня донечка Валерія принесла у дім світло й радість, ставши найбільшим сенсом його життя. Служба прикордонника часто тримала Павла далеко від рідних, але кожна зустріч із дружиною та донькою була для нього святом, сповненим любові й вдячності за ті миті, які вони могли провести разом. 

 

 

У 2019 році Павло вирішив підвищити свою професійну кваліфікацію та пройти спеціалізоване навчання у Кінологічному навчальному центрі Державної прикордонної служби України. 13 грудня 2019 року він успішно завершив курс підготовки, за результатами якого йому було присвоєно кваліфікацію “інспектора-кінолога розшукової собаки прикордонної служби”.

 

Це навчання стало важливим етапом його професійного розвитку, підтвердило високий рівень підготовки та готовність до виконання відповідальних службових завдань у сфері кінології. 


31 березня 2021 року він був призначений для подальшого проходження служби до прикордонної комендатури швидкого реагування «Щастя» 3-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України. 


У 2021 році Павло був переведений для проходження служби до міста Щастя, у комендатуру швидкого реагування Державної прикордонної служби України. Разом із ним переїхала дружина Анна, донька Валерія та службова собака Ельза. У новому місті родина швидко знайшла свій ритм життя: вони любили прогулянки лісом, заняття спортом, риболовлю та прості сімейні вечори. Ельза завжди була поруч, ставши не лише службовим напарником Павла, а й справжнім другом родини.  


 В 29 липня 2021 року штаб-сержант   Петров  Павло був   призначений  на  посаду  Інспектор прикордонної служби вищої категорії – начальник кінологічної групи (інструктор) прикордонної комендатури швидкого реагування «Щастя» 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України. 


16 лютого 2022 року у складі підрозділу висунувся з метою прикриття державного кордону України з російською федерацією в районі населеного пункту Мілове Луганської області на ділянку відповідальності відділу прикордонної служби «Мілове» 3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Підрозділом було обладнано взводно-опорні пункти на лінії державного кордону між населеними пунктами Зоринівка та Мілове Луганської області.

 

24 лютого 2022 року Павло ПЕТРОВ зустрів повномасштабне вторгнення російської федерації на державному кордоні в районі населеного пункту Мілове Луганської області. На той момент з боку противника вже було зосереджено значну кількість танків, готових до наступу. Саме тут ворог розпочав масований обстріл позицій українських прикордонників та мирного населення.

 


Відповідно до наказу керівництва особовий склад організовано відійшов на основний рубіж оборони в районі населеного пункту Стрільцівка та зайняв оборону вздовж правого берега річки Комишна — у межах вулиці Набережної та біля автомобільної дороги Р07, де розташовувався основний опорний пункт прикордонної комендатури швидкого реагування «Щастя».

 

Ураховуючи значну перевагу противника та загрозу оточення, командування прийняло рішення про передислокацію підрозділів у напрямку Старобільська з метою збереження особового складу та зайняття більш вигідних позицій для подальшого ведення оборони.

 

У цей час Павло ПЕТРОВ отримав наказ на бронеавтомобілі КрАЗ «Кугуар» висунутися до мосту через річку Комишна та евакуювати розвідників, які здійснили його підрив, значно затримавши просування противника. Виконавши поставлене завдання, він доставив розвідників на визначену висоту поблизу Стрільцівки.

 

Там Павло разом із розвідниками здійснював коригування артилерійського вогню та прикривав відхід основних сил прикордонної комендатури швидкого реагування «Щастя».

 

Під час передислокації підрозділу, близько 07:30, у районі населеного пункту Біловодськ Луганської області колона прикордонників потрапила під обстріл одного з підрозділів 42-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України. Унаслідок дезінформації військовослужбовці помилково прийняли колону за ворожу розвідувально-диверсійну групу.

 

Унаслідок обстрілу колона була розосереджена, а особовий склад, залишивши техніку, був змушений переміститися до лісосмуги та організовувати подальший вихід із району обстрілу.

 

Для проведення дорозвідки маршруту Павло ПЕТРОВ разом із групою побратимів отримав наказ висунутися вперед. Завдяки ініціативності, рішучості та доброму знанню місцевості він протягом чотирьох годин вивів свою групу до населеного пункту Біловодськ, де вони вийшли на позиції військовослужбовців Збройних Сил України, які здійснювали оборону на в’їзді та виїзді з населеного пункту в напрямку Стрільцівки та Мілового.

 

На цих позиціях перебували три танки та снайпер, які мали наказ відкривати вогонь по будь-яких колонах, що рухалися в цьому напрямку, оскільки отримали інформацію про відсутність українських підрозділів у районі.

 

Усвідомлюючи критичність ситуації, Павло ПЕТРОВ встановив взаємодію з командуванням підрозділу ЗСУ та довів достовірну інформацію про склад, належність і маршрут руху прикордонної колони. У результаті було організовано безпечний коридор для виведення особового складу та евакуації техніки до Біловодська.

 

Завдяки його діям вдалося зберегти та вивести бронетранспортери, броньовані бойові автомобілі, автомобілі КрАЗ, карету швидкої допомоги, легковий транспорт та іншу техніку.

 

Після цього штаб-сержант Павло ПЕТРОВ підтримував зв’язок із військовослужбовцями, які під час обстрілу втратили орієнтування, координував їхні дії, визначав безпечні маршрути виходу та організовував їхню евакуацію до населеного пункту Біловодськ.

 


 У результаті рішучих і самовідданих дій штаб-сержанта Павла ПЕТРОВА та його побратимів було врятовано й евакуйовано близько 55–65 військовослужбовців прикордонної комендатури швидкого реагування «Щастя», збережено бойову техніку та забезпечено подальшу боєздатність підрозділу.


Під час руху колони автомобільною дорогою сполученням Біловодськ — Старобільськ штаб-сержант Павло ПЕТРОВ отримав інформацію від побратимів із третьої та першої прикордонних застав прикордонної комендатури швидкого реагування «Щастя» про те, що вони змогли прорватися з оточення, вийти в район населеного пункту Біловодськ та спільно з військовослужбовцями Збройних Сил України тримають оборону.

 

Павло звернувся до першого заступника коменданта прикордонної комендатури швидкого реагування — начальника штабу — щодо надання дозволу йому та ще декільком військовослужбовцям на проведення евакуаційної операції.

 

Штаб-сержант Павло ПЕТРОВ аргументував своє рішення тим, що був місцевим жителем, добре знав місцевість та польові дороги, а тому зможе непомітно оминути основні сили противника й прорватися до району Біловодська.

 

Керівництво спільно з Павлом спланувало операцію. Для її проведення було виділено два службові автомобілі Nissan Patrol та ще одного добровольця.

 

До кінця дня 24 лютого 2022 року основні сили прикордонної комендатури зосередилися в районі населеного пункту Старобільськ Луганської області.

 

Починаючи з 24 лютого 2022 року штаб-сержант Павло ПЕТРОВ разом із побратимом на службовому автомобілі Nissan Patrol, державний номерний знак ВВ 303 В, здійснив успішну евакуацію першої групи військовослужбовців першої застави з лісосмуги в районі населеного пункту Біловодськ.

 

Згодом було проведено ще три евакуаційні операції, під час яких Павло разом із побратимами організував та здійснив вивезення військовослужбовців третьої та розвідувальної прикордонних застав із району Біловодська до Старобільська.

 

Незважаючи на постійну загрозу життю та кільце сил противника, яке невпинно стискалося, штаб-сержант Павло ПЕТРОВ разом із побратимами здійснив п’ятий рейс, щоб евакуювати решту особового складу, який залишався в районі населеного пункту Біловодськ.

 

25 лютого 2022 року, у ранковий час, на автомобільній дорозі сполученням Мілове — Старобільськ Павло ПЕТРОВ разом із ще одним військовослужбовцем Державної прикордонної служби України рухався для проведення евакуації побратимів, які виходили з оточення.

 

Під час руху вони зустріли на трасі ворожий танк, поруч із яким перебували військовослужбовці російської федерації. Павло ПЕТРОВ вступив у бій із противником. У результаті бою екіпаж ворожого танка було знищено, а сам танк став трофеєм українських військовослужбовців.

 

Згодом військовослужбовці-прикордонники, які виходили з оточення та рухалися в напрямку Старобільська, побачили Павла ПЕТРОВА на захопленому танку. Вони стали безпосередніми свідками наслідків цього бою та надалі розповідали про знищення ворожого екіпажу іншим військовослужбовцям, з якими продовжували виконувати бойові завдання.

 

Лише майже через чотири роки вдалося встановити військовослужбовця, який спілкувався з безпосередніми свідками цих подій та зберіг у своїй пам’яті обставини, пов’язані з героїчним вчинком Павла ПЕТРОВА. Отримана від нього інформація дала змогу доповнити відомості про події 25 лютого 2022 року та зберегти ще один важливий епізод бойового шляху Павла.

 

Цей факт є особливо цінним для відтворення біографії Павла ПЕТРОВА, адже події перших днів повномасштабного вторгнення відбувалися в умовах хаосу, постійних бойових зіткнень, оточення та евакуації. Значна кількість свідків була змушена продовжувати виконання бойових завдань, а частина військовослужбовців загинула або тривалий час вважалася зниклою безвісти.

 

Тому сьогодні кожне встановлене свідчення про вчинки Павла ПЕТРОВА є важливою частиною відновлення його бойового шляху та збереження правди про його мужність, рішучість і відданість побратимам.

 

Продовжувались  події 25 го так. Близько 10:00 після виходу військовослужбовців третьої застави з оточення до Біловодська було сформовано колону у складі прикордонників, військовослужбовців 42-ї окремої механізованої бригади та 81-ї окремої аеромобільної бригади Збройних Сил України.

 

За наказом командира 81-ї бригади підрозділи здійснили марш у напрямку Старобільська для зайняття більш вигідних позицій. На чолі колони рухалися бойові броньовані машини та вантажівки, легкові автомобілі замикали колону. Автомобіль штаб-сержанта Павла ПЕТРОВА разом з автомобілем його побратима перебував у хвості колони.

 

У районі населеного пункту Євсуг колона змінила маршрут у напрямку Новоайдару Луганської області, оскільки надходила інформація про наближення противника з боку Марківки до Старобільська.

 

Приблизно о 11:00 під час маршу в районі населеного пункту Колядівка зі сторони Городища Луганської області колона потрапила під обстріл зі ствольної артилерії та танків. З метою уникнення втрат маршрут було змінено.

 

Після цього штаб-сержант Павло ПЕТРОВ взяв на себе завдання рухатися попереду колони з метою проведення розвідки майбутнього маршруту та своєчасного виявлення противника.

 

Наближаючись до населеного пункту Вишневе, евакуаційна група потрапила під обстріл диверсійно-розвідувальних груп російської федерації. Військовослужбовці вступили в бій із ворогом, перебуваючи у нерівних силах, та загинули.

 

Цією ж дорогою намагалися евакуюватися військовослужбовці Збройних Сил України. Їхні автомобілі також були розстріляні противником.

 

До останнього подиху Павло та його побратими залишалися вірними Військовій присязі, виконували свій обов’язок і до кінця боролися з ворогом, захищаючи Україну.


 

Павло ПЕТРОВ до останнього залишався вірним військовій присязі, своїм побратимам та Україні. 
Його рішення повертатися за тими, хто залишився в оточенні, були свідомими та добровільними. Він неодноразово ризикував власним життям, щоб урятувати життя інших.

 

Тривалий час Павло ПЕТРОВ вважався безвісти зниклим, оскільки через бойові дії та перебування території під контролем противника евакуювати тіла загиблих одразу було неможливо.

 

22 листопада 2023 року в результаті репатріаційних заходів тіло воїна було доставлено на підконтрольну Україні територію.

 

Упродовж тривалого часу проводилися необхідні експертні дослідження для встановлення особи загиблого. Постановою про ідентифікацію особи від 29 серпня 2024 року, винесеною Шевченківським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, особу штаб-сержанта Павла ПЕТРОВА було остаточно встановлено.

 

Коли Павло ПЕТРОВ прийняв рішення повернутися за побратимами та організувати їхню евакуацію, він сказав слова, які сьогодні особливо гостро відображають його життєву позицію:

 

«Я інакше не можу. Бо якщо я потраплю в такі обставини, я хочу, щоб і інші зробили так, як я роблю сьогодні».

 

Ці слова стали своєрідним відображенням Павла — людини, яка не могла залишити того, хто потребував допомоги. Для нього найвищою цінністю було людське життя. Саме тому він повертався за побратимами, знаючи, що кожен такий виїзд міг стати останнім.

 

Павло залишався до кінця. Не заради слави, не заради нагород і не для того, щоб хтось колись розповідав про його вчинки. Він просто робив те, що вважав правильним.

 

Він мав велике серце. Був щирим, справжнім і без масок — таким, яким був у житті, таким залишився і на війні. Його сила була не лише у військовій витримці чи сміливості, а насамперед у людяності, відповідальності за інших та готовності поставити чуже життя вище за власне.

 

Павло жив за принципом, який підтвердив власними вчинками: якщо можеш врятувати людину — ти маєш це зробити.

 

Саме таким його пам’ятають побратими. Саме таким він залишиться в історії своєї родини та в пам’яті тих, чиє життя було врятоване завдяки його рішучості.

 

Він не змінився перед лицем смерті. Залишився собою — людиною з великим серцем, для якої життя іншого було найвищою цінністю.

 

Штаб-сержант (посмертно) Павло ПЕТРОВ загинув, рятуючи своїх побратимів. Його життя стало прикладом мужності, відповідальності, військового братерства та безмежної відданості Україні. Він повертався за своїми — знову і знову, знаючи, що кожен наступний рейс може стати останнім.


Пам’ять про Павла ПЕТРОВА назавжди залишиться серед його побратимів, рідних та всіх, заради кого він віддав найдорожче — своє життя. 


Указом Президента України від 29.04.2026 № 349/2026 нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеню (посмертно).

 
Наказом Голови Державної прикордонної служби України  від 25.09.2024 № 1728-ОС присвоєно чергове військове звання штаб-сержант (посмертно) .


Розпорядженням голови облдержадміністрації- начальника обласної військової адміністрації  від 17.10.2024, № 277- К  Знак пошани “ Захиснику Луганщини”(помертно). 

Державні нагороди

Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Додаткові файли

  • QR code.svg
    QR code.svg
фото героя

Павло Петров

Дата і місце народження

16 грудня 1991, Україна, Луганська область,  с. Павленкове

Дата і місце загибелі

25 лютого 2022, Україна, Луганська область,  с. Вишневе

ПЕТРОВ Павло Вікторович  народився 16 грудня 1991 року в селі Павленкове Новопсковського району Луганської області у сім’ї колгоспників. Мама Віра, тато Віктор, сестра Надія й брат Олексій — ті, хто бачили його перші кроки,  і хто стали опорою та підтримкою   у його житті. 

 
У 1997 році він пішов  до першого класу Павленківської загальноосвітньої школи І–ІІ ступенів, яку закінчив у 2007 році. 


Упродовж 2007–2009 років навчався в Білолуцькій гімназії у класі з природничо-математичним нахилом. 


З дитинства Павло вирізнявся відповідальністю, цілеспрямованістю та артистичністю. Він проявляв творчі здібності, беручи активну участь у художній діяльності. З 5-го по 9-й клас у Павленківській школі Павло був незмінним Дідом Морозом, даруючи учням і вчителям святковий настрій. В одинадцятому класі взяв участь в обласному конкурсі сімейної творчості, де здобув друге місце в номінації «Оригінальний жанр». Павло завжди вирізнявся харизмою та індивідуальністю. Він ніколи не намагався комусь сподобатися — завжди залишався собою. Саме тому йому було легко спілкуватися як з однокласниками, так і з учителями. Після здобуття повної загальної середньої освіти у 2009 році Павло прийняв рішення вступити до Луганського національного аграрного університету на агрономічний факультет. У 2014 році він отримав диплом бакалавра за спеціальністю «Агроном-технолог». 


У 2010 році закінчив Старобільську автошколу та отримав посвідчення водія категорій В і С.

 
Павло був спортивною людиною: займався футболом, баскетболом та тенісом. Під час навчання в університеті ,був у молодіжній футбольній команді, де проявив себе як відповідальний, дисциплінований та командний гравець. 
Він мав виняткову пам’ять і виражені математичні здібності. Вирізнявся логічним мисленням і швидким аналізом, що допомагало йому у навчанні та повсякденному житті. Павло захоплювався інтелектуальними іграми, зокрема грою в шахи та шашки, де демонстрував стратегічність і вміння передбачати хід суперника.

 
Захоплювався мисливством і риболовлею, був мисливцем у третьому поколінні. У 2013 році отримав посвідчення мисливця. Для нього охота була не лише хобі — це була невід’ємна частина життя, яка формувала його характер, вчила терпінню, уважності та любові до природи. 


Павло захоплювався історією. Особливу увагу він приділяв історії України, подіям Другої світової війни та Голодомору. Також його цікавило походження та історія його предків — яку роль вони відігравали та чим займалися в період Другої світової війни. Павло активно читав історичну літературу, переглядав відео від відомих істориків і документальні фільми, присвячені війні. Історія минулого стала невід’ємною частиною його життя, формуючи його 
погляди та розуміння подій. 


У 2015 році Павло прийняв рішення вступити до лав Державної прикордонної служби України. 

 

 


02 червня 2015 року він був призваний на військову службу за контрактом окремим регіональним центром комплектування з місцем дислокації в населеному пункті Старобільськ та направлений до Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України. 


26 червня 2015 року  урочисто прийняв військову присягу на вірність українському народові, підтвердивши готовність захищати незалежність і територіальну цілісність України. Цей день став визначальним у його житті та символізував початок служіння Батьківщині.

 

21 жовтня 2015 року, закінчивши курси молодших інспекторів прикордонної служби, Павло був направлений для подальшого проходження служби до 3-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Там він проходив службу на різних посадах у складі відділів прикордонної служби «Білолуцьк» та «Марківка». 


Брав безпосередню участь в антитерористичній операції з жовтня 2015 року до 30 квітня 2018 року, а з 1 травня 2018 року до 24 лютого 2022 року — в Операції Об’єднаних Сил.

 
У 2016 році Павло поєднав своє життя з Анною, створивши міцну родину. А вже наступного року їхня донечка Валерія принесла у дім світло й радість, ставши найбільшим сенсом його життя. Служба прикордонника часто тримала Павла далеко від рідних, але кожна зустріч із дружиною та донькою була для нього святом, сповненим любові й вдячності за ті миті, які вони могли провести разом. 

 

 

У 2019 році Павло вирішив підвищити свою професійну кваліфікацію та пройти спеціалізоване навчання у Кінологічному навчальному центрі Державної прикордонної служби України. 13 грудня 2019 року він успішно завершив курс підготовки, за результатами якого йому було присвоєно кваліфікацію “інспектора-кінолога розшукової собаки прикордонної служби”.

 

Це навчання стало важливим етапом його професійного розвитку, підтвердило високий рівень підготовки та готовність до виконання відповідальних службових завдань у сфері кінології. 


31 березня 2021 року він був призначений для подальшого проходження служби до прикордонної комендатури швидкого реагування «Щастя» 3-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України. 


У 2021 році Павло був переведений для проходження служби до міста Щастя, у комендатуру швидкого реагування Державної прикордонної служби України. Разом із ним переїхала дружина Анна, донька Валерія та службова собака Ельза. У новому місті родина швидко знайшла свій ритм життя: вони любили прогулянки лісом, заняття спортом, риболовлю та прості сімейні вечори. Ельза завжди була поруч, ставши не лише службовим напарником Павла, а й справжнім другом родини.  


 В 29 липня 2021 року штаб-сержант   Петров  Павло був   призначений  на  посаду  Інспектор прикордонної служби вищої категорії – начальник кінологічної групи (інструктор) прикордонної комендатури швидкого реагування «Щастя» 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України. 


16 лютого 2022 року у складі підрозділу висунувся з метою прикриття державного кордону України з російською федерацією в районі населеного пункту Мілове Луганської області на ділянку відповідальності відділу прикордонної служби «Мілове» 3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Підрозділом було обладнано взводно-опорні пункти на лінії державного кордону між населеними пунктами Зоринівка та Мілове Луганської області.

 

24 лютого 2022 року Павло ПЕТРОВ зустрів повномасштабне вторгнення російської федерації на державному кордоні в районі населеного пункту Мілове Луганської області. На той момент з боку противника вже було зосереджено значну кількість танків, готових до наступу. Саме тут ворог розпочав масований обстріл позицій українських прикордонників та мирного населення.

 


Відповідно до наказу керівництва особовий склад організовано відійшов на основний рубіж оборони в районі населеного пункту Стрільцівка та зайняв оборону вздовж правого берега річки Комишна — у межах вулиці Набережної та біля автомобільної дороги Р07, де розташовувався основний опорний пункт прикордонної комендатури швидкого реагування «Щастя».

 

Ураховуючи значну перевагу противника та загрозу оточення, командування прийняло рішення про передислокацію підрозділів у напрямку Старобільська з метою збереження особового складу та зайняття більш вигідних позицій для подальшого ведення оборони.

 

У цей час Павло ПЕТРОВ отримав наказ на бронеавтомобілі КрАЗ «Кугуар» висунутися до мосту через річку Комишна та евакуювати розвідників, які здійснили його підрив, значно затримавши просування противника. Виконавши поставлене завдання, він доставив розвідників на визначену висоту поблизу Стрільцівки.

 

Там Павло разом із розвідниками здійснював коригування артилерійського вогню та прикривав відхід основних сил прикордонної комендатури швидкого реагування «Щастя».

 

Під час передислокації підрозділу, близько 07:30, у районі населеного пункту Біловодськ Луганської області колона прикордонників потрапила під обстріл одного з підрозділів 42-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України. Унаслідок дезінформації військовослужбовці помилково прийняли колону за ворожу розвідувально-диверсійну групу.

 

Унаслідок обстрілу колона була розосереджена, а особовий склад, залишивши техніку, був змушений переміститися до лісосмуги та організовувати подальший вихід із району обстрілу.

 

Для проведення дорозвідки маршруту Павло ПЕТРОВ разом із групою побратимів отримав наказ висунутися вперед. Завдяки ініціативності, рішучості та доброму знанню місцевості він протягом чотирьох годин вивів свою групу до населеного пункту Біловодськ, де вони вийшли на позиції військовослужбовців Збройних Сил України, які здійснювали оборону на в’їзді та виїзді з населеного пункту в напрямку Стрільцівки та Мілового.

 

На цих позиціях перебували три танки та снайпер, які мали наказ відкривати вогонь по будь-яких колонах, що рухалися в цьому напрямку, оскільки отримали інформацію про відсутність українських підрозділів у районі.

 

Усвідомлюючи критичність ситуації, Павло ПЕТРОВ встановив взаємодію з командуванням підрозділу ЗСУ та довів достовірну інформацію про склад, належність і маршрут руху прикордонної колони. У результаті було організовано безпечний коридор для виведення особового складу та евакуації техніки до Біловодська.

 

Завдяки його діям вдалося зберегти та вивести бронетранспортери, броньовані бойові автомобілі, автомобілі КрАЗ, карету швидкої допомоги, легковий транспорт та іншу техніку.

 

Після цього штаб-сержант Павло ПЕТРОВ підтримував зв’язок із військовослужбовцями, які під час обстрілу втратили орієнтування, координував їхні дії, визначав безпечні маршрути виходу та організовував їхню евакуацію до населеного пункту Біловодськ.

 


 У результаті рішучих і самовідданих дій штаб-сержанта Павла ПЕТРОВА та його побратимів було врятовано й евакуйовано близько 55–65 військовослужбовців прикордонної комендатури швидкого реагування «Щастя», збережено бойову техніку та забезпечено подальшу боєздатність підрозділу.


Під час руху колони автомобільною дорогою сполученням Біловодськ — Старобільськ штаб-сержант Павло ПЕТРОВ отримав інформацію від побратимів із третьої та першої прикордонних застав прикордонної комендатури швидкого реагування «Щастя» про те, що вони змогли прорватися з оточення, вийти в район населеного пункту Біловодськ та спільно з військовослужбовцями Збройних Сил України тримають оборону.

 

Павло звернувся до першого заступника коменданта прикордонної комендатури швидкого реагування — начальника штабу — щодо надання дозволу йому та ще декільком військовослужбовцям на проведення евакуаційної операції.

 

Штаб-сержант Павло ПЕТРОВ аргументував своє рішення тим, що був місцевим жителем, добре знав місцевість та польові дороги, а тому зможе непомітно оминути основні сили противника й прорватися до району Біловодська.

 

Керівництво спільно з Павлом спланувало операцію. Для її проведення було виділено два службові автомобілі Nissan Patrol та ще одного добровольця.

 

До кінця дня 24 лютого 2022 року основні сили прикордонної комендатури зосередилися в районі населеного пункту Старобільськ Луганської області.

 

Починаючи з 24 лютого 2022 року штаб-сержант Павло ПЕТРОВ разом із побратимом на службовому автомобілі Nissan Patrol, державний номерний знак ВВ 303 В, здійснив успішну евакуацію першої групи військовослужбовців першої застави з лісосмуги в районі населеного пункту Біловодськ.

 

Згодом було проведено ще три евакуаційні операції, під час яких Павло разом із побратимами організував та здійснив вивезення військовослужбовців третьої та розвідувальної прикордонних застав із району Біловодська до Старобільська.

 

Незважаючи на постійну загрозу життю та кільце сил противника, яке невпинно стискалося, штаб-сержант Павло ПЕТРОВ разом із побратимами здійснив п’ятий рейс, щоб евакуювати решту особового складу, який залишався в районі населеного пункту Біловодськ.

 

25 лютого 2022 року, у ранковий час, на автомобільній дорозі сполученням Мілове — Старобільськ Павло ПЕТРОВ разом із ще одним військовослужбовцем Державної прикордонної служби України рухався для проведення евакуації побратимів, які виходили з оточення.

 

Під час руху вони зустріли на трасі ворожий танк, поруч із яким перебували військовослужбовці російської федерації. Павло ПЕТРОВ вступив у бій із противником. У результаті бою екіпаж ворожого танка було знищено, а сам танк став трофеєм українських військовослужбовців.

 

Згодом військовослужбовці-прикордонники, які виходили з оточення та рухалися в напрямку Старобільська, побачили Павла ПЕТРОВА на захопленому танку. Вони стали безпосередніми свідками наслідків цього бою та надалі розповідали про знищення ворожого екіпажу іншим військовослужбовцям, з якими продовжували виконувати бойові завдання.

 

Лише майже через чотири роки вдалося встановити військовослужбовця, який спілкувався з безпосередніми свідками цих подій та зберіг у своїй пам’яті обставини, пов’язані з героїчним вчинком Павла ПЕТРОВА. Отримана від нього інформація дала змогу доповнити відомості про події 25 лютого 2022 року та зберегти ще один важливий епізод бойового шляху Павла.

 

Цей факт є особливо цінним для відтворення біографії Павла ПЕТРОВА, адже події перших днів повномасштабного вторгнення відбувалися в умовах хаосу, постійних бойових зіткнень, оточення та евакуації. Значна кількість свідків була змушена продовжувати виконання бойових завдань, а частина військовослужбовців загинула або тривалий час вважалася зниклою безвісти.

 

Тому сьогодні кожне встановлене свідчення про вчинки Павла ПЕТРОВА є важливою частиною відновлення його бойового шляху та збереження правди про його мужність, рішучість і відданість побратимам.

 

Продовжувались  події 25 го так. Близько 10:00 після виходу військовослужбовців третьої застави з оточення до Біловодська було сформовано колону у складі прикордонників, військовослужбовців 42-ї окремої механізованої бригади та 81-ї окремої аеромобільної бригади Збройних Сил України.

 

За наказом командира 81-ї бригади підрозділи здійснили марш у напрямку Старобільська для зайняття більш вигідних позицій. На чолі колони рухалися бойові броньовані машини та вантажівки, легкові автомобілі замикали колону. Автомобіль штаб-сержанта Павла ПЕТРОВА разом з автомобілем його побратима перебував у хвості колони.

 

У районі населеного пункту Євсуг колона змінила маршрут у напрямку Новоайдару Луганської області, оскільки надходила інформація про наближення противника з боку Марківки до Старобільська.

 

Приблизно о 11:00 під час маршу в районі населеного пункту Колядівка зі сторони Городища Луганської області колона потрапила під обстріл зі ствольної артилерії та танків. З метою уникнення втрат маршрут було змінено.

 

Після цього штаб-сержант Павло ПЕТРОВ взяв на себе завдання рухатися попереду колони з метою проведення розвідки майбутнього маршруту та своєчасного виявлення противника.

 

Наближаючись до населеного пункту Вишневе, евакуаційна група потрапила під обстріл диверсійно-розвідувальних груп російської федерації. Військовослужбовці вступили в бій із ворогом, перебуваючи у нерівних силах, та загинули.

 

Цією ж дорогою намагалися евакуюватися військовослужбовці Збройних Сил України. Їхні автомобілі також були розстріляні противником.

 

До останнього подиху Павло та його побратими залишалися вірними Військовій присязі, виконували свій обов’язок і до кінця боролися з ворогом, захищаючи Україну.


 

Павло ПЕТРОВ до останнього залишався вірним військовій присязі, своїм побратимам та Україні. 
Його рішення повертатися за тими, хто залишився в оточенні, були свідомими та добровільними. Він неодноразово ризикував власним життям, щоб урятувати життя інших.

 

Тривалий час Павло ПЕТРОВ вважався безвісти зниклим, оскільки через бойові дії та перебування території під контролем противника евакуювати тіла загиблих одразу було неможливо.

 

22 листопада 2023 року в результаті репатріаційних заходів тіло воїна було доставлено на підконтрольну Україні територію.

 

Упродовж тривалого часу проводилися необхідні експертні дослідження для встановлення особи загиблого. Постановою про ідентифікацію особи від 29 серпня 2024 року, винесеною Шевченківським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, особу штаб-сержанта Павла ПЕТРОВА було остаточно встановлено.

 

Коли Павло ПЕТРОВ прийняв рішення повернутися за побратимами та організувати їхню евакуацію, він сказав слова, які сьогодні особливо гостро відображають його життєву позицію:

 

«Я інакше не можу. Бо якщо я потраплю в такі обставини, я хочу, щоб і інші зробили так, як я роблю сьогодні».

 

Ці слова стали своєрідним відображенням Павла — людини, яка не могла залишити того, хто потребував допомоги. Для нього найвищою цінністю було людське життя. Саме тому він повертався за побратимами, знаючи, що кожен такий виїзд міг стати останнім.

 

Павло залишався до кінця. Не заради слави, не заради нагород і не для того, щоб хтось колись розповідав про його вчинки. Він просто робив те, що вважав правильним.

 

Він мав велике серце. Був щирим, справжнім і без масок — таким, яким був у житті, таким залишився і на війні. Його сила була не лише у військовій витримці чи сміливості, а насамперед у людяності, відповідальності за інших та готовності поставити чуже життя вище за власне.

 

Павло жив за принципом, який підтвердив власними вчинками: якщо можеш врятувати людину — ти маєш це зробити.

 

Саме таким його пам’ятають побратими. Саме таким він залишиться в історії своєї родини та в пам’яті тих, чиє життя було врятоване завдяки його рішучості.

 

Він не змінився перед лицем смерті. Залишився собою — людиною з великим серцем, для якої життя іншого було найвищою цінністю.

 

Штаб-сержант (посмертно) Павло ПЕТРОВ загинув, рятуючи своїх побратимів. Його життя стало прикладом мужності, відповідальності, військового братерства та безмежної відданості Україні. Він повертався за своїми — знову і знову, знаючи, що кожен наступний рейс може стати останнім.


Пам’ять про Павла ПЕТРОВА назавжди залишиться серед його побратимів, рідних та всіх, заради кого він віддав найдорожче — своє життя. 


Указом Президента України від 29.04.2026 № 349/2026 нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеню (посмертно).

 
Наказом Голови Державної прикордонної служби України  від 25.09.2024 № 1728-ОС присвоєно чергове військове звання штаб-сержант (посмертно) .


Розпорядженням голови облдержадміністрації- начальника обласної військової адміністрації  від 17.10.2024, № 277- К  Знак пошани “ Захиснику Луганщини”(помертно). 

Державні нагороди

Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Додаткові файли

  • QR code.svg
    QR code.svg

Ви можете вшанувати героя, залишивши тут свій коментар

Через чутливу тему кожен коментар модерується. Тому після вашої публікації він зʼявиться тут через деякий час.
Звертаємо вашу увагу, що максимальний розмір файлу 10 МБ
logo

Якщо не зазначено інше всі матеріали розміщені на умовах ліцензії:
Creative Commons Attribution 4.0 International license

Розробник порталу:
Державна ІТ-компанія «Інфотех»
Технічна підтримка порталу:
[email protected]