Пам’яті поліцейського Станіслава Пащенка, який загинув унаслідок ворожого обстрілу середмістя Одеси

Життя слідчого 18 листопада 2024 року обірвала російська ракета. Станіслав присвятив життя служінню людям і державі, прагнув справедливості. Йому було всього 25 років. Поліцейська родина втратила мужнього колегу, а батьки – єдиного сина.

Станіслав Пащенко народився 27 липня 1999 року в Черкасах. В Одесі він здобував вищу освіту, тут і працював. У правоохоронні органи прийшов у 2020 році. Займався розслідуванням злочинів, скоєних проти життя та здоров'я людей. Був допитливий та розумний. Колеги пам’ятають його як професійного, наполегливого, принципового слідчого. Станіслав лише починав життя, службу, попереду в нього було ще багато справ, якими він прагнув змінити світ на краще.

Мама, Ольга Станіславівна, попри біль утрати, намагається посміхатися. Вона не хоче, щоб спогади про сина були сумними.

«Начитаний, інтелігентний, з витонченим смаком… Ми щодня говорили про те, як любимо один одного, як пишаємося один одним. У нас із ним не залишилося жодних недомовок. Він був чудовим сином та онуком», – каже Ольга Станіславівна.

«Ми завжди все робили разом. Кращого за нього брата немає і ніколи не буде. Він – найбільша моя гордість. До сьогодні я не можу усвідомити, що його більше немає. Для мене Стас – на роботі. Я досі сподіваюся, що настане час, коли він подзвонить», – каже двоюрідний брат Віктор.

Станіслав був душею компанії. Його найкращий друг Роман згадує: «Знав його з дитячого садочка. Завжди вислухає, дасть пораду, допоможе. З ним можна було поговорити на будь-яку тему, йому можна було довірити секрети. Він був однією з найдорожчих людей у моєму житті. Якби він мене чув, я б сказав: "Славку, ти є і залишишся назавжди моїм найкращим другом"».

Наречена Христина з любов’ю розповідає про Станіслава: «Веселий. Простий. Чепурун. У нього все мало бути в ідеальному стані. Я впевнена, що Станіслав був би дуже відповідальним батьком. Він навчав мене захищати себе. Казав, що я маю бути сильною. І завжди підставляв своє плече. Я б сказала йому: "Стасе, я тебе дуже сильно кохаю"».

У гімназії, де вчився Станіслав, ним пишаються всі.

Пан Андрій, учитель історії, запам’ятав Стаса активним, ерудованим учнем, який захоплювався гуманітарними дисциплінами, цікавився політикою, був допитливим. Казав, що обере професію, пов’язану з юриспруденцією. Стас чітко бачив стратегію майбутнього. Знав, чим хоче займатися.

Пані Оксана, учителька української мови та літератури, класний керівник Станіслава, розповідає про нього з великим теплом:

«Стас розумів, що школа – це гарт, шлях у майбутнє, тому гарно вчився, був зосередженим, акуратним і наполегливим. Коли вже навчався у виші, написав мені: "Дякую, що були моїм класним керівником". А я хочу сказати дякую тобі, Стасе, що ти був моїм учнем. Я пишаюся тобою. Ти – приклад для нас. І в проєкті нашої гімназії «Шана та пам’ять», у якому ми згадуємо учнів, що пішли захищати Батьківщину і не повернулися, обов’язково будуть спогади про тебе».

Однокласник Дмитро зауважує: Станіслав був патріотом своєї держави, пишався тим, що є українцем, і не випадково обрав професію поліцейського. Він хотів бути корисним державі, був офіцером. Це важка робота, але вона його не лякала.

«Свій фах син обрав дуже рано. У 8-9 класі почав готуватися до вступу у виш. Займався додатково, кожен день був розписаний до хвилини. Я поставилася до цього спокійно. Ми його завжди підтримували. Але хотіла, щоб він став учителем історії», – каже мама.

Коли почалася повномасштабна війна, Станіслав перший зателефонував матері. Після того рідні його майже не бачили.

«Він їздив у відрядження туди, де гаряче, потрапляв під обстріли. Я не знала, що він такий сміливий», – пригадує мама.

Колишня заступниця начальника слідчого управління поліції Одещини Інна Власова працювала із Станіславом Пащенком із 2021 року. Згадує: «Він прийшов до нас тоді ще сержантом і допомагав слідчим. Він прагнув стати найкращим слідчим-криміналістом. Коли ми виїжджали на місце події, він заглиблювався абсолютно в усе. А коли почалася повномасштабна війна – не побоявся їхати зі мною до Миколаєва, коли його бомбили, щоб вивезти експертизи та речові докази.

Станіслав завжди посміхався, навіть коли було дуже боляче. За три роки роботи у слідстві він бачив багато смертей і людського горя, але ніколи не залишався байдужим. Це людина з великої літери. Я пам’ятаю, як він, закінчивши Одеську юридичну академію, отримав своє перше офіцерське звання… Його радості не було меж. Він із честю носив погони. Ніколи не рахувався з особистим часом… Для нього було в пріоритеті людське життя».

Старший лейтенант поліції, слідчий відділу розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області Станіслав Пащенко отримав поранення, несумісне з життям, в Одесі на об’єкті, де виконував службові обов’язки й куди впала російська ракета.

«Я була в укритті й почула цей вибух. Відразу набрала його і не змогла додзвонитися. Я вмовляла себе, що він не відповідає, бо допомагає іншим, сподівалася, що він бодай поранений, але живий. Цей день розділив життя на "до" і "після". Це був сенс нашого життя, він у нас – єдиний син», – у розпачі говорить мама.

Прийняти найстрашнішу звістку про загибель Станіслава та пройти найтяжчі для родини дні поховання допомогли його друзі та колеги.

Вічна пам’ять. Назавжди в поліцейському строю.