Михайло Паньків народився 27 червня 1972 року у м. Львові.

Навчався у Закладі загальної середньої школи №87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець.Після закінчення школи вступив до середньо- професійного училища № 1 м. Львова.Де здобув спеціальність налагоджувальник контрольно-вимірювальних приладів та автоматики (сьогодні – Державний навчальний заклад «Львівський професійний ліцей залізничного транспорту»).

Після завершення навчання впродовж 1990-1992 рр. проходив військову службу в  Чернівецькій області м.Сторожинець ( танкові війська),а згодом в селі Трьохізбенка Луганської області  у лавах військ зв’язку.

  Повернувшись зі служби працював у сфері надання послуг з охорони власності, а також у будівельній сфері.   У вільний час захоплювався грою на гітарі. Любив природу ,спорт. Раніше займався боротьбою. Читав багато літератури про застосування та встановлення сонячних батарей, мріяв самостійно їх встановити в будинку для мами. Михайло був надзвичайно доброю, чуйною, сміливою, відповідальною, але водночас дуже довірливою людиною . Був готовий завжди першим прийти на допомогу.

    Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації ,вслід за своїм племінником добровільно став на захист батьківщини від загарбників.Воював у складі 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгена Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.  Після проходження навчань обороняв південні та східні рубежі держави.

      Солдат Михайло Паньків загинув 21 лютого 2024 року від осколкового поранення  несумісного з життям, виконуючи бойове завдання, щодо стійкості оборони в районі населеного пункту Кордюмівка Бахмутського району, Донецької області. Йому було 51 рік.

  Михайлові посмертно присвоїли звання “старший солдат”.

 Для побратимів він був справжнім учителем та наставником. 

 Після загибелі Михайла бойові  побратими передали мамі  його особисті речі разом з  книгою, в якій зробили  напис з такими словами в пам’ять про нього : 

"Міша Паньків - позивний" Танкіст"

Війна - дуже тяжка праця

морально, фізично..

Для нас він був як брат ,друг,вчитель.Зараз він Герой.Пам'ятаємо!!!!

Дякуємо мамі, родині...

Стоїмо до кінця до Перемоги!!!

7.08.24р.

Михайло був неодружений.У нього залишились мама, три сестри з сім'ями, племінники,дві  похресниці.

Його відвага, самопожертва та любов до рідної землі назавжди залишиться в пам"яті родини, друзів і побратимів. Указом Президента України від 26.07.2024 року Паньків Михайло Валерійович нагороджений орденом “ За мужність” III степеня.

"Тепер ти в небесному війську ,назавжди в строю!

Ти наш Герой,любимо і завжди будемо пам'ятати.

Вічна і світла пам'ять тобі наш Міша."

Заплакало небо, трава похилилась,

Замовкли вітри, тільки мати молилась...

Героя душа відлітала на небо,                        

Упав він в бою, Україно, за тебе!                     

А поряд з очима від болю сумними,

Схилились його бойові побратими...

Помститись клялись вони, взявшись за зброю.

І грім прогримів тричі-Слава Герою!

 Слова Соломії Українець