Володя в дитинстві був допитливим і енергійним хлопцем – добре навчався у школі, любив техніку, цікавився новинками літератури та суспільним життям, бігав з ровесниками за м’ячем… Ніхто не знав, та й уявити не могла його турботлива матуся Світлана Василівна, що доля приготувала йому в дорослому віці нелегкі випробування на мужність та героїзм. І ці випробування Володимир Нікітенко з честю пройшов, виявивши хоробрість, справжню любов до Батьківщини, вірність військовому і громадянському обов’язку.

 Народився Володимир Нікітенко 8 лютого 1979 року в селищі Краснопавлівка Лозівського району Харківської області в сім’ї інженерів-будівельників. Згодом батьки переїхали на будівництво Хмельницької атомної електростанції, а малий Володя пішов у перший клас Корецької середньої школи, бо саме у Корці, що на Рівненщині, проживала його бабуся Ганна Андріївна, мудрий педагог з багаторічним стажем. В 9 класі перевівся на навчання до Нетішина, міста-супутника ХАЕС, де в загальноосвітній школі №1 отримав атестат зрілості. У 2001 році Володимир закінчив Рівненський державний технічний університет та військову кафедру за фахом «Інженерна розвідка». Життя перед ним розгорталося яскравим і різнобарвним килимом, манили різні перспективи працевлаштування. Та юнак обрав місцем роботи Управління будівництва ХАЕС, в структурах якого працював за фахом.

Врівноважений, ввічливий, гарний хлопець – таким його запам’ятали колеги по роботі, друзі, сусіди по будинку, де проживав разом з батьками. Він завжди охоче йшов назустріч всім, хто до нього звертався – допомагав лагодити побутову техніку та електроніку, на якій особливо розумівся. Не міг пройти байдуже навіть повз бродячу тваринку, підгодовував собак, кішок… 

Згодом Володимир знову повернувся до Корця. Там працював, створив сім'ю. Народився у нього син Богдан, як дві краплі води схожий на свого батька. Ним гордився і дорожив, а ще став турботливим татусем для старшого сина своєї дружини Зінаїди – Артема. Котилися рік за роком щасливі дні мирного життя, поки несподівана війна не обірвала усі мрії та плани на майбутнє. Так, він любив свій рідний дім, свою сім’ю, маму, для якої був єдиною надією, але не міг стояти осторонь в той час, коли жорстокий ворог посягнув на українську землю і тисячі чоловіків стали на її захист.

 На самому початку повномасштабного вторгнення росіян на нашу землю Володимир Юрійович добровільно пішов до Рівненського ТЦК, щоб мобілізуватися за місцем прописки, але йому відмовили. Після настійливих прохань нарешті досяг своєї мети: у травні 2022 року його призвали і розподілили для проходження служби до 3-го прикордонного загону ім. Героя України полковника Євгенія Пікуса. Тут Володимир потрапив у відділ прикордонної служби «Троїцьке», де в подальшому під час ротації підрозділу в Мукачівському прикордонному загоні з 10 липня по 20 січня 2023р служив у відділенні інспекторів «Солотвино» та у відділі прикордонної служби «Яблунівка». Володимир Нікітенко не мав попереднього досвіду служби на кордоні, проте швидко адаптувався, чітко зрозумів завдання, що стояли перед його підрозділом. Він служив на доручених йому ділянках кордону України. Брав безпосередню участь у провадженні пошукових заходів, виявленні і затриманні порушників державного кордону. Крім того, як зазначається у його нагородному листі, «долучався до заходів, спрямованих на перешкоджання переправленню через кордон України заборонених до цього речей, у тому числі контрабандних товарів». З січня по квітень 2023 року, як зазначається у цьому ж документі, майор Нікітенко Володимир Юрійович у складі прикордонної служби №4 на посаді заступника начальника застави вогневої підтримки «мужньо та героїчно виконував бойові завдання з оборони населених пунктів Райгородка Луганської області та Першотравневе Харківської області від навали російських загарбників. Очолював ВОП №29. Надалі проходив службу у 3 (Луганському) прикордонному загоні, другій прикордонній комендатурі швидкого реагування , третьому відділі прикордонної служби України на посаді начальника 2 прикордонної застави. Під постійними ворожими мінометними обстрілами він неодноразово особисто брав участь у відбитті збройних атак ворога на позиції прикордонників і цим виявив неабиякий героїзм і відвагу. Попри чисельну перевагу окупантів, Володимир Юрійович мужньо виконував бойові завдання. Зокрема у взаємодії з військовослужбовцями 3-го полку ССО неодноразово здійснював виходи у «сіру зону» для мінування можливих шляхів підходу ворожих диверсійно-розвідувальних груп, виявивши свій високий професіоналізм та відданість Батьківщині». Також, як загадується у нагородному листі, «Нікітенко Володимир Юрійович у тісній взаємодії з ВОП №99 та бійцями 103-ї бригади ТРО брав безпосередню участь у відбитті п’яти спроб заходу на доручені йому позиції ворожих ДРГ в складі щонайменше 10 осіб. Він особисто здійснював керівництво боєм та коригував вогонь АГС-17 та СП-9, завдавши ворогу значних втрат у живій силі. Своїми самовідданими діями майор проявив неабиякі лідерські якості та вчергове підтвердив свою вірність державі, надихаючи побратимів власним прикладом». Перша декада січня 2024 року. Володимир Нікітенко виконує завдання в районі населеного пункту Курдюмівка Бахмутського району Донецької області в складі третього відділу прикордонної служби другої прикордонної комендатури швидкого реагування третього прикордонного загону ім. полковника Євгенія Пікуса. Володимир Юрійович здійснював керівництво ВОП «Коршун» і організовував взаємодію між побратимами. Тим часом його батьки, і особливо мама, неабияк хвилювалися, знаючи, що син воює на першій лінії вогню. Світлана Василівна телефонувала Володі, і якщо її дзвінок потрапляв у час відпочинку воїнів, коли можна було ясно вловити голоси, вона чула у телефоні, як гукали підлеглі її сина: «Мамо, дякуємо за командира!» На що Володимир реагував без гонору і честолюбства, та й навіть забороняючи хлопцям з підрозділу ось так підносити його…

 А війна давала жару, кипіли бої, гинули та зазнавали поранень товариші. У важку хвилину під час навальних штурмів позицій прикордонників командир не міг залишатися осторонь воїнів-побратимів і долучився до оборони ВП «Жук», вкотре продемонструвавши патріотизм і незламну силу духу, що неабияк вплинуло на тих, хто воював поруч. Він власним прикладом надихав підлеглих бійців. Під його керівництвом прикордонники під нищівними обстрілами обороняли позицію. Майор Нікітенко організовував взаємодію між різними військовими підрозділами, завдяки чому зросла обороноздатність прикордонників, і навіть із залученням БПЛА відбулося відбиття штурму ворогом позиції «Чайка». Таким чином, як підкреслює колегія адміністрації Державної прикордонної служби України, за період служби Володимир Нікітенко зарекомендував себе як хоробрий і самовідданий воїн, який продовжував виконувати свої обов’язки навіть в умовах численних ворожих штурмів на доручених йому позиціях. Він не ховався за спинами товаришів і завжди приймав бій стійко, мотивуючи побратимів. Зазначається, що під його безпосереднім керівництвом вдалося налагодити евакуацію з позицій поранених бійців, що врятувало життя багатьом прикордонникам. Та, на жаль, рятуючи інших, не врятував себе сам… Під час одного з ворожих обстрілів Володимир Нікітенко загинув. За особисту мужність, героїзм та самопожертву, проявлені під час виконання бойових завдань з відбиття збройної агресії російської федерації на територіях Харківської, Луганської та Донецької областей його командування здійснило клопотання про представлення майора Нікітенка Володимира Юрійовича державною нагородою, а саме: орденом “За мужность” третього ступеню. 

Слава герою!

 Він був звичайний світлочубий

 Хлопчина з поглядом ясним.

 Невже для рашівської згуби 

Сім’я жила, раділа ним? 

Не заховався в час навали,

А серед перших став на бій. 

Підлеглі його батьком звали, 

Хоча літами молодий. 

У сорок п’ять – ще тільки жити…

 Майоре, встань і подивись

 Як плачуть мама, жінка, діти 

І голос краю рветься ввись. 

Та Володимир Нікітенко 

Навіки в пам’яті лише.

На кам’яному постаменті 

Нас погляд ясний обпече.

 Проходив службу у 3 (Луганському) прикордонному загоні, другій прикордонній комендатурі швидкого реагування , третьому відділі прикордонної служби України на посаді начальника 2 прикордонної застави.