Загинув на війні, рятуючи поранених побратимів, – спогади про поліцейського парамедика з Вінниччини Олексія Наборського
 

21 жовтня 2023 року, під час евакуації поранених під Курдюмівкою поблизу Бахмута,  в автомобіль Hummer, в якому перебував Олексій, влучила протитанкова керована ракета ворога. Йому назавжди залишиться 30.

Олексій боронив країну у складі Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють». Був медиком і рятував людей спочатку в цивільному житті, а потім і на війні. 

Матір полеглого Героя – Марія Василівна та його командир Руслан Гурняк розповіли про Олексія, який назавжди залишиться в серцях люблячих його людей.  

Спочатку Олексій Наборський був медиком – працював у міській лікарні швидкої медичної допомоги. У 2018-му вступив до лав поліції, а під час повномасштабної пішов у бойовий підрозділ – батальйон «Вінниця». Олексій  розумів, що на війні він потрібніший. Після деокупації Бучі та Ірпеня, надивившись наслідків жахіть, які там вчиняли росіяни, правоохоронець вже точно знав, що не зможе повернутися в тил, адже у нього є троє маленьких племінниць.

- Мамо, ми всі повинні туди йти, бо вони прийдуть до нас і будуть ґвалтувати наших дітей, – переповідає розмову з сином Марія Василівна.

- На початку пандемії я захворіла. У мене була важка форма ковіду, я знаходилась під апаратом штучного дихання, і медики вже навіть не давали мені надії. Тоді Олексій ще працював у лікарні. Він буквально витягнув мене з того світу. Після його загибелі, я знову потрапила в лікарню. Тоді зрозуміла, що виявляється добре не знала свого сина. Я побачила як його досі поважають і люблять колеги, почула, з якою вдячністю ставились пацієнти, – розповідає мати Наборського. 

Всі знали Олексія, як дуже порядну людину, такий у нього й батько. В Олексія було багато товаришів. Приблизно за 10 днів до трагедії він зізнався мамі, що має намір одружитись, планував після Перемоги закінчити юридичний і будувати далі кар’єру поліцейського. А в ніч своєї загибелі попрощався з матір’ю уві сні.

- Мені ніколи не снилася моя дитина, а цієї ночі я бачу сон: ліс, хатина, біля неї Олексій у бойовому спорядженні з автоматом. Подивився на мене, нічого не сказав і пішов. Я кричу: синку, чого ти мене покинув? Я не знаю куди мені йти і що мені робити! А він розвернувся, махнув мені рукою і знову пішов. Я прокинулася і почала задихатись, відчинила вікно, дихала і дивилася у темряву. Ввечері ми дізнались, що Олексій загинув приблизно у той час, коли й приснився. Виходить він попрощався зі мною, – не стримуючи сліз згадує Марія Василівна.

Мати Наборського від сина завжди чула теплі слова про його командира – Руслана Гурняка.

-За таким командиром і у вогонь, і у воду, – говорив Олексій, тому і пішов за ним з батальйону «Вінниця» в «Лють».

Руслан Гурняк – командир полку управління поліції особливого призначення № 3 ДПОП «Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «ЛЮТЬ», підполковник поліції  з характерним позивним «Батя». 

Для матері дуже цінно, що командир щиро розділяє біль втрати всієї родини.

- Він подзвонив нам і просив пробачення, що не зберіг життя нашому синові. Ви не уявляєте, з якою тривогою він це говорив, ви не уявляєте, як для нас, батьків, це важливо. Я впевнилась у словах сина, що він, як батько для них на війні. До того ж загинув наш Олексій, можна сказати, на очах у командира – він бачив обстріл через відеозйомку безпілотника, – розказує мати.

Найстрашніше на війні, говорить Руслан Гурняк, – це навіть не смерть, а повідомляти про неї рідним загиблих.

- Олексія я знав, як дуже грамотного парамедика. Краще за все у нього виходило рятувати людей. Він був зовсім іншим, не таким, як всі, одним словом – добряк, тому і позивний у поліцейського був по-дружньому теплий – «Льохіч», – згадує командир. 

Коли ми запитали у матері чи може вона надіслати якісь фото сина, то дізнались ще одну щемливу історію з окопів:

Він не любив фотографуватись, але є декілька світлин Олексія з совою. Він врятував її, коли поранена дика пташка заплуталась у сітці. Виходив, годував своїм пайком, потім випустив на волю. Фото з цією совою, яка стала для Наборського символом мудрості й водночас алегорією ночі та вічного сну, тепер встановлене на його надгробній плиті.

Олексій Наборський  нагороджений орденом “За мужність” III ступеню та почесним нагрудним знаком Головнокомандуючого ЗСУ “Хрест Хоробрих” (посмертно).

Схиляємо голови у жалобі перед світлою пам’яттю нашого колеги, мужнього захисника української землі та кожного з нас! Вічна шана Герою! Низький уклін рідним та близьким воїна!