Людські мрії так сильно відрізняються одна від одної. Успішна кар’єра, безмежні багатства, велика родина.. Незліченна кількість мрій, які з початком великої війни стало ще складніше реалізовувати.

У Ярослава Мурина також була мрія. Він мріяв бути Захисником своєї держави, своєї великої родини. Він мріяв пов’язати своє життя з військовою сферою. І саме повномасштабне вторгнення дало йому можливість спробувати себе у військовій справі, відчути себе значущим та необхідним, втілити свою мрію у реальність. Втім – ненадовго. Його життя обірвали російські окупанти.

Сестра Захисника Анжела та племінниця Анастасія поділились спогадами про Ярослава, розповівши про його захоплення військовою справою, повагу до сімейних цінностей та прагнення до справедливості.

41-річний Ярослав Мурин народився та проживав у Львові. У дитинстві був дуже спокійною та врівноваженою дитиною. За словами його сестри Анжели, з братом у неї завжди були чудові стосунки, Ярослав всіляко її підтримував та допомагав.

«Він завжди був дуже слухняний та добрий. Загалом у нього був доволі спокійний характер.

З братом у нас були дуже добрі відносини, ми ніколи не сварились. Він завжди підтримував та завжди був готовий допомогти», – ділиться спогадами сестра Захисника.

Вона пригадує, що брат був дуже компанійним та веселим хлопцем. У нього було чимало друзів, втім компанія його була доволі спокійною. Анжела додає, що Ярослав був надзвичайно добрим, і вона не може пригадати жодного випадку, коли б у її брата був з кимось конфлікт.

Щоб зайняти чимось дітей, мати Ярослава та Анжели віддала їх на факультатив «Вмілі ручки», де діти мали змогу створювати щось власними руками. Жінка пригадує, що її брату дуже подобалось відвідувати цей гурток, він завжди робив щось надзвичайне.

«З юних років він любив щось робити руками, в нього виходило. Він робив і роздавав це родичам. У нього дійсно були ці «вмілі ручки», – пригадує вона.

Анжела каже, що з часом це лише розвивалось. Зокрема в шкільні роки Ярослав дуже любив трудове навчання, де також мав можливість робити щось власними руками.

«Він ще любив випалювати різні фігури по дереву. Робив різні полички, машинки з дерева. Вирізав самостійно, випалював. Йому дуже це подобалось. Брат робив і роздавав це родичам. Коли не спитаєш, він завжди щось нове робив. Був майстром на всі руки», – додає Анжела.

Ярослав ще в юності мріяв стати військовим. За словами племінниці Захисника Анастасії, можливо, на вибір такої професії вплинув батько Ярослава.

«Його батько був поліцейським. На жаль з батьком його відносини не склались, оскільки батьки розлучились. Втім у нього був певний спогад з дитинства, і тому дядько хотів бути схожим на нього хоча б в плані професії», – припускає Анастасія.

Втім вступити на військову справу Ярославу не судилось. Чоловіка не взяли через родимку на голові, видалити яку можна було лише хірургічним шляхом. Більше того, медики попереджали, що таке втручання може закінчитись летальним випадком. Відтак він був змушений обрати іншу професію, залишивши свою мрію нереалізованою.

Ярослав вступив у Вище професійне училище харчової технології. За словами племінниці Анастасії, ймовірно, дядько втупив туди, куди були місце та можливість. Після навчання Ярослав довгий період працював на хлібокомбінаті.

Чоловік був дуже хорошим сім’янином. Він дуже кохав свою дружину, завжди називав її «серденьком». Ба більше, так вона була записана й у його телефоні. Також він шалено любив свою доньку, яка так само сильно любила його.

Анастасія пригадує, що дядько дуже любив активний відпочинок, а найбільше – рибалку.

«Найбільшим його хобі була рибалка. Вони кожен раз із моїм батьком, коли у них співпадали вихідні, їздили з ночівлею на рибалку. Ночівля була для них обов’язковою, бо казали, що навіть якщо не зловлять нічого, то хоча б відпочинуть», – з посмішкою пригадує вона.

Племінниця додає, що Ярослав навіть під час такого відпочинку завжди намагався своїми руками створити найкращі умови для комфортного проведення часу.

«Пам’ятаю, ми часто разом їздили відпочивати на море. І одного разу ми з батьками, тіткою та дядьком поїхали в Херсон на два тижні з палатками. В нас не було як таких умов, втім дядько вмілим на всі руки, то він і рукомийник зробив, і туалет, тобто всі умови для комфортнішого життя в палатках. В нас була навіть кухня», – каже Анастасія.

 

За словами племінниці, їхня родина часто любила збиратись разом у великому колі, зокрема – на свята. Зазвичай збирались у домі дядька, адже саме він намагався усіх згуртувати та об’єднати.

Родина пригадує, що Ярослав завжди відстоював справедливість, а також усіма можливими способами проявляв свій патріотизм. Зокрема, Анжела пригадує, що брат брав участь у Помаранчевій революції. Водночас, попри нестримне бажання, у 2013 році йому не вдалось долучитись до Майдану. Втім, незважаючи на це, він всіляко намагався демонструвати свою позицію вдома.

«З 2014 року дядько слухав виключно українські пісні, він не засуджував, але й не підтримував людей, які продовжували спілкуватись мовою агресора. Він всіляко демонстрував свою позицію і завжди казав, що на цьому війна не зупиниться, ворог піде далі.

Дядько закликав кожного українця бути свідомим не лише на словах, але й у діях. Якщо комусь була потрібна допомога в тому ж АТО, то він завжди хотів долучитись. Чим міг, підтримував армію ще до повномасштабної війни», – пригадує Анастасія.

За 5 місяців до повномасштабного вторгнення Ярослав таки наважився на операцію та видалив свою родимку. Відтак, коли почалась велика війна, він відразу загорівся бажанням вступити у лави ЗСУ.

Втім, за словами племінниці Анастасії, його стримувала бабуся, яка жила з ним і яку необхідно було доглядати. Ярослав казав, що якби не вона, то відразу пішов би на війну.

Через деякий час бабуся померла. Це відразу ж розв’язало чоловікові руки і він вступив добровольцем у лави 15-го мобільного прикордонного загону «Сталевий кордон». Сестра Захисника Анжела припускає, що якби не бабуся, брат вступив би до війська набагато раніше.

«Дядько казав, що хоче та має там бути. Він засуджував людей, які тікають, уникають чи тому подібне. Казав, що це наша країна, і якщо ми зараз не зупинимо ворога, то воно піде далі. Казав, що його дружина та донька сильні, вони справляться, а він має бути там – на фронті», – пригадує племінниця Анастасія.

Відтак Ярослав пройшов військові навчання, після чого відправився в зону бойових дій. Анастасія розповідає, що, розмовляючи з дядьком по відеодзвінку, вона помічала, який він був задоволений від того, що перебуває у війську.

«Дядько дуже горів тим, що пішов у лави ЗСУ, що його взяли, що він нарешті зміг реалізувати свою мрію. Весь час, що він був на фронті, коли телефонував до нас, його очі палали від захоплення, що він там, що він робить щось корисне. Навіть по відео було видно, що дуже задоволений», – розповідає племінниця Захисника.

11 березня 2023 року старший солдат Ярослав Мурин був призваний на військову службу по мобілізації до 7 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, та вже з 25 березня 2023 року, добровольцем, долучився до формування 15 мобільного прикордонного загону.

З 08 липня 2023 року Ярослав Мурин у складі четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування 15 мобільного прикордонного загону вибув на виконання бойових завдань з відбиття збройної агресії російської федерації на Куп’янсько-Лиманський напрямок Харківської області.

14 листопада 2023 року старший солдат Ярослав Мурин виконував бойове завдання на вогневій позиції «Гаврон» в районі н.п. Першотравневе Куп’янського району Харківської області.

Разом з військовослужбовцями Збройних Сил України, незважаючи на постійні мінометні та артилерійські обстріли старший солдат Ярослав Мурин продовжував інженерне облаштування позицій, для більш кращого контролю сектору вогню по противнику.

Близько 17.40 14 листопада 2023 року по оборонних позиціях українських захисників ворог розпочав масований артилерійський та мінометний обстріл. На позиції, яку займав старший солдат Ярослав Мурин, стався вибух артилерійського снаряду, у результаті якого військовослужбовець отримав поранення несумісні з життям.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старший солдат Мурин Ярослав Богданович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).