У пам’ять про слідчу поліції Одещини Вікторію Мещерякову, вбиту росією

 

Поліцейська загинула 18 листопада 2024 року внаслідок російського обстрілу Одеси балістичною ракетою Іскандер-М. Під час служби вона отримала несумісне з життям поранення. Указом Президента України старшу лейтенантку поліції нагороджено медаллю «За оборону України» посмертно.

 

Вікторія розпочала службу в органах внутрішніх справ у 2013 році. Працювала слідчою в територіальних підрозділах одеської поліції та в слідчому управлінні обласного главку. Вона розслідувала  тяжкі та особливо тяжкі злочини: вбивства, розбійні напади, тяжкі тілесні ушкодження, — допомагала потерпілим і домагалася справедливого покарання для винних. Була професійною і високоморальною людиною.

 

Колишня заступниця начальника слідчого управління ГУНП в Одеській області Інна Власова згадує, що  Вікторія була віддана улюбленій професії людина, надзвичайно відповідальна та фахова. Коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, вона однією з перших стала в чергу за автоматом, щоб захищати рідну Одесу.  

 

За словами Світлани Ткаченко, начальниці відділу розслідування злочинів проти життя та здоров’я особи, під чиїм керівництвом працювала Вікторія, вона назавжди залишиться в пам’яті як мудра, скромна, щира людина, вірна подруга.

Вікторія була уособленням жіночності та сили, з чудовим почуттям гумору. Вона з усіма знаходила спільну мову,  допомагала порадою й підтримкою.

 

Вікторія загинула під час виконання службових обов’язків 18 листопада 2024 року унаслідок ворожого ракетного удару по Одесі. Її життя обірвалося на  39-му році. Батьки втратили єдину доньку, чоловік — кохану дружину, а семирічний син — найріднішу людину у світі - маму.

 

Для чоловіка Дмитра Вікторія була ідеальною дружиною. Разом вони прожили 16 щасливих років, виховували сина і мріяли про довге спільне майбутнє.

Для батьків вона була втіхою, сенсом життя. Змалечку невибаглива і дуже самостійна, добре вчилася, мала бойовий характер і добре серце.

 

«Вона була серйозною зовні й м’якою всередині... Нам з чоловіком було дуже легко з нею. Коли донька вже дорослою забігала до нас у гості – в хаті ніби світило сонце. А зараз без неї стало темно і холодно. Залишився лише промінчик – онук», - не стримуючи сліз, ділиться спогадами про Вікторію мама Ліна Ористівна.

 

Маленький Дмитрик, обіймаючи бабусю, розповідає, як сильно мама його любила, балувала і ніколи не сварила. Він часто каже, що хоче стати поліцейським — як вона.

Вікторія мріяла про службу з дитинства. Але на прохання мами спершу здобула фах бухгалтера в Одеській політехніці. Згодом реалізувала свою мрію - вступила до Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, здобула юридичну освіту й стала поліцейською.

 

«Вона була цілеспрямованою людиною і завжди досягала бажаного. Їй подобалося працювати в поліції. Вона жила роботою, літала на службу, мов на крилах, казала, що поліція – її друга сім’я», - з теплотою говорить мама і шкодує лише про одне — що не встигла сказати доньці, як сильно її любить.

 

У березні 2025 року указом Президента України Вікторію Мещерякову нагороджено медаллю «За оборону України» (посмертно). 

 

Честь і вічна пам’ять. Назавжди в поліцейському строю.