Вадим Манько народився у Харкові. Виростав у родині військового. У 2017 році завершив навчання у Національній академії Національної гвардії України. Служив на посаді офіцера (з тактичної медицини) 1 групи окремого загону спеціального призначення “Омега” Національної гвардії України. Мав позивний “Омут”.

 

“Вадим фанатично любив біг, це був його спосіб впорядкувати свої думки та знайти розв'язання будь-яких проблем. Він цим горів, бігав вихідними, сприймав це за щастя. Був дуже амбітним: постійно розвивався, ніколи не відступався від своєї мети, ані в спорті, ані бойовій підготовці, ані у повсякденному житті. Ми всі дуже поважали та цінували його. Після 24 лютого, коли ми почали зазнавати втрат, він раптово розкрився як неабиякий лідер. Люди відчували це і тягнулись за ним. Це був справжній товариш, який завжди прийде на допомогу, чого б йому цього не коштувало”, — розповів гвардієць “Кіт”.

“Вадим був надзвичайно щирим, добрим та іронічним. Ми з ним познайомились рік тому, коли я прийшов до загону. Він тоді мені здався дещо відстороненим та замкненим. Проте пізніше виявилося, що це — товариш, про якого можна лише мріяти. Дуже надійний. Ніколи не цурався допомогти тобі, при цьому своїм проблемам давав раду переважно сам. У бойовій роботі він був дуже рішучим, але завжди залишався з холодною головою. Вадим переважно спеціалізувався на тактичній медицині, але постійно розвивався і допомагав нам. У нього це дуже класно виходило. Він знав та вмів дуже багато. Останнім часом він також почав засвоювати аеророзвідку, і тут також він діяв дуже професійно, — згадує побратим Вадима та його спаринг-партнер “Боксер”.

 

Повномасштабне вторгнення капітан Вадим Манько зустрів у Харкові. 24 лютого він брав участь у бою проти передового загону російських окупантів підрозділу “Вимпел” у районі траси на Циркуни. Тоді він вбив двох загарбників та врятував під шквальним вогнем життя пораненого гвардійця. У червні він ліквідував двох окупантів, які намагалися у складі диверсійної групи зайти в тил українських позицій. Того ж дня він потрапив під обстріл ворожої РСЗВ та отримав сильну контузію. Після нетривалого лікування повернувся до бойових порядків, аби продовжувати нищити ворога. Наприкінці червня він брав участь у бойових діях під Дементіївкою. Під час штурму ворожих позицій він знищив трьох окупантів, і після цього наводив та корегував вогонь артилерії на сили противника, які кількісно переважали. Тоді було знищено дві російські бронемашини та до взводу піхоти.

13-го серпня поблизу Соснівки, що на півночі Харківщини, російські окупанти здійснили дистанційний керований підрив української броньованої машини, яка їхала за нашими пораненими. На той момент там перебувала група медичної евакуації. Голова групи — капітан Вадим Манько, отримав численні поранення тулуба та ніг. Він наказав пораненим побратимам евакуюватися, прикривав їх відхід вогнем з кулемета на башті бойової машини. Ворог розстріляв автомобіль з ручних гранатометів. Згодом побратими провели зачистку місця героїчної загибелі спецпризначенця та забрати його тіло, щоб мати можливість поховати та віддати йому військові почесті.

 

Вадима Манька нагороджено за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, сумлінне та бездоганне виконання службового обов’язку медаллю “Захиснику Вітчизни”.

 

Вадима Манька нагороджено за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі медаллю “За військову службу Україні”.

 

Вадиму Маньку за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».