Чернігівський поліцейський Дмитро Лук’яненко героїчно загинув, захищаю рідне місто від російського вторгнення

Дмитрові було 23 роки. Він пишався бути поліцейським та любив свою роботу.

Дмитро Лук’яненко народився і виріс у Чернігові, закінчив місцеву школу №5. Потім вивчився на слюсаря, відслужив в армії. Його мрією була робота в поліції і він її успішно здійснив. На службу у роту поліції особливого призначення Дмитро прийшов у 2020 році.

 «Син дуже пишався тим, що він поліцейський, і любив свою роботу, – розповідає мати Героя Ірина Федорівна. – Під ранок 24 лютого Дмитро зателефонував і сказав: «Мамо, почалася війна». Ми з чоловіком спочатку не могли в це повірити. Наш Дмитро, звісно ж, став на захист Батьківщини. З перших днів російського вторгнення він увесь час був на роботі. 28 лютого о 12:40 ми востаннє з ним говорили телефоном. Напевно, він передчував свою загибель, бо сказав такі слова: «Мамо, пробач мені за все». Буквально через півтори години нашого Діми не стало… Це непоправна втрата».

 « 28 лютого ми отримали від військового командування завдання: не допустити проникнення ворога в місто в районі села Киїнка. Наші поліцейські спецпризначенці разом з військовими та мирними жителями села потрапили під інтенсивний обстріл ворога. Військові рф застосували системи залпового вогню «Смерч». На жаль, наші бійці загинули, – розповів колишній начальник Головного управління Нацполіції у Чернігівській області Володимир Нідзельський. – Щиро дякую батькам, що виховали таких синів. Ми завжди з вами на зв’язку та готові в будь-який момент підтримати вас і підставити дружнє плече допомоги. Дякую хлопцям за те, що мужньо виконали свій обов’язок на передовій та захистили наше місто від ворогів.»

Загибель капрала Дмитра Лук’яненка та ще двох його колег-спецпризначенців Дмитра Музирьова та Володимира Настича приголомшила увесь колектив поліції Чернігівщини. Всіх трьох було посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.

Побратими Дмитра відзначають, що він був вкрай відповідальним, дисциплінованим і пунктуальним. Не мав шкідливих звичок, у вільний час займався спортом. Любив тренуватися і бігати на свіжому повітрі, тому був фізично сильним і витривалим. Дмитра знали, як людину слова, що завжди був готовий прийти на допомогу.

 « Дякую колегам Дмитра, які постійно підтримують нас, – говорить Ірина Федорівна. – Піч час активних бойових дій і обстрілів Чернігова ми з чоловіком залишалися в місті. Ми й думати не хотіли про евакуацію, адже в Чернігові залишалося тіло нашого сина. Колеги Дмитра не залишали нас і постійно турбувалися: чи є в нас ліки, їжа та питна вода. І зараз ми з ними постійно на зв’язку. Колектив був для Дмитра другою сім’єю. Син не міг бути осторонь і бути в безпеці, коли інші хлопці дають відсіч ворогу. Відважний, сміливий, молодий – таким він назавжди залишиться в нашій пам’яті та в наших серцях».