Народився 17 березня 1991 року в м.Дубровиця Рівненської області.

Працював начальником частини гуманітарного розмінування та швидкого реагування Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій, посмертно присвоєно звання підполковника служби цивільного захисту.

Завжди веселий, товариський, Андрій користувався беззаперечним авторитетом у колег, постійно підвищував свій професійний фах і, не дивлячись на доволі невеликий стаж у саперній справі, був вправним фахівцем.

Трагічно загинув 16 квітня 2022 року поблизу с.Таранівка Зміївської територіальної громади Чугуївського району Харківської області, здійснюючи вилучення та ліквідацію вибухонебезпечних предметів та снарядів, які залишилися після ворожих обстрілів м. Харків.

Для рідних, друзів і колег Андрій завжди був ніби променем сонця, доброти та допомоги.

«На нього потрібно рівнятися кожному, хто хоче стати профі у своїй справі. Я також обрав цей шлях, дивлячись на Андрія – як він буквально «горить» своєю справою, вдосконалює знання, консультується зі старшими колегами та допомагає молодим саперам» - говорить колега Андрія і хрещений батько його сина Денис Волков.

«У житті, як і на роботі, Андрій – людина, яка завжди простягала руку допомоги усім без винятку, мати такого друга – це просто неймовірний фарт», - ділиться інший колега та друг Максим Фокін.

Найщиріші та найболючіші згадки залишились про Андрія у матері, яка втратила єдиного сина: «Мій Андрій – це була моя опора, моя надія та мій захист. Той день, коли мені сповістили про його смерть, я не пам’ятаю чітко. Усі дні з тієї дати – однакові. Так, я пишаюся, що мій син – Герой. Пам’ятаю кожну рису його обличчя, знаю по очам його стан – переживає він чи радіє, і в той день мені було тривожно на душі».

За словами дружини Андрія Олени, він – людина, на яку завжди можна було покластися, отримати слова підтримки, вдячності, і відчувати себе, як за кам’яною стіною: «Просто з його смертю я втратила частину себе. Більш значущу частину…Ту, яка підтримує та оберігає, захищає та завжди стоїть горою за нас. Дивлюсь на нашого сина – і дуже хочу побачити в ньому Андрія. Хочу, щоб він був схожим на Андрія, хочу знайти в синові його риси, його манери, міміку, бо дуже сумую … Невимовно… Синочок знає, що тато тепер оберігає нас з небес і завжди посміхається хмаркам та сонечку, бо каже, що і хмарка, і промінчик сонечка – то тато нам посилає».

В Андрія залишилися мама, дружина та маленький син.