Назавжди в строю: історія полковника поліції Олександра Іванова, який загинув, рятуючи людей після ворожого обстрілу

Полковник поліції Олександр Іванов отримав смертельні поранення під час повторного підступного удару по Харкову російськими військовими 4 квітня 2024 року . Він присвятив понад 20 років свого життя служінню українському народові та до останнього подиху залишався вірним Присязі. Медики понад три тижні боролися за його життя. До свого 45-річчя він не дожив лише один день.

 Його колеги згадують Олександра як відповідального та професійного працівника, добру й чуйну людину. Він обіймав посаду заступника начальника відділу поліції № 1 з превентивної діяльності Харківського районного управління поліції № 3.

«Я познайомився з Олександром у 2013 році, коли працював керівником слідчих, а він керував дільничними інспекторами. Ми згуртувалися ще у 2014 році, коли країна переживала важкі часи. Пізніше наші шляхи на певний час розійшлися, але у 2021 році, коли мене призначили начальником відділу поліції у Новобаварському районі Харкова, я запросив Олександра повернутися. Ми мріяли, що пропрацюємо тут до пенсії», – згадує начальник відділу поліції № 1 Юрій Попельнюк.

З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр забезпечував особовий склад харчуванням, озброєнням і підтримував технічний стан транспорту. У ніч з 3 на 4 квітня Харків зазнав атаки шістьма БПЛА «Shahed». Олександр разом із колегами виїхав на місце влучання, щоб допомогти постраждалим і задокументувати воєнний злочин. Несподівано ворог здійснив повторний удар, під час якого загинули троє рятувальників, а поліцейський отримав тяжкі поранення.

«Він мій янгол-охоронець. Того дня, за кілька секунд до вибуху, ми почули звук шахеда та побігли. На іншому боці дороги стояла карета швидкої допомоги. Олександр штовхнув мене в цю машину, а він побіг далі. Після вибуху я його більше не бачила», – згадує його колега Вікторія, яку врятував поліцейський.

Донька Олександра Іванова дізналася про поранення батька з новин, перебуваючи за кордоном.

«Я жила в Канаді. Вранці прийшла на роботу, відкрила новини й натрапила на фото, зроблені репортерами. На одному з них побачила батька, який лежав поранений. Я одразу купила квиток і прилетіла до Харкова. Встигла його застати в лікарні, але він уже був дуже слабкий. Останнє, що я пам’ятаю – це його міцне стискання моєї руки. Я зрозуміла, що він завжди буде поруч», – говорить донька.

Вона згадує, що батько був для неї взірцем мужності та оптимізму.

«Він був закоханий у свою справу, на всі 100% віддавався роботі. Його позитивний настрій заряджав усіх навколо. Якщо звертався до нього з будь-якою проблемою – її ніби не існувало».

Після обстрілу поліцейський дістав численні вибухові поранення. Понад три тижні він проходив лікування в медичному закладі, де переніс кілька операцій. «Лікарі казали, що через два-три тижні він самостійно ходитиме. Кожного дня я приїжджав до нього, ми говорили, гуляли. Але в останні дні він ослаб. Ми до останнього сподівалися на диво», – каже Юрій Попельнюк.

Після смерті батька донька вирішила вступити до лав Національної поліції.

«Він жив цією справою. І для мене вступ до поліції – це найменше, що я можу зробити, щоб вшанувати його пам’ять».

Загибель Олександра Іванова – це велика втрата для його рідних, друзів і всієї поліцейської спільноти. Він назавжди залишиться в строю, у серцях тих, кого захищав.