Андрій навчався у Київському політехнічному інституті, де у 2000 році пройшов військову підготовку та отримав первинне офіцерське звання. Був багаторазовим Чемпіоном України з регбі, грав за регбійний клуб Політехнік. У липні 2023 року став на захист України у складі Луганського прикордонного загону. Пройшов міжнародні навчання у Великій Британії та після бойового злагодження вирушив зі своїм підрозділом на схід.

З січня 2024 року офіцер виконував бойові завдання в районі села Курдюмівка Донецької області. 17 січня противник атакував вогневу позицію, що значно ускладнило ситуацію для українських захисників. Командування прийняло рішення повернути втрачену позицію, і штурмову групу очолив майор Гуцал. Він грамотно спланував операцію, особисто повів бійців у наступ і відновив контроль над позицією без втрат серед українських воїнів. Під час бою одного окупанта взяли у полон, чим поповнили обмінний фонд та здобули оперативну інформацію про стан та положення підрозділів противника.

22 січня офіцер під ворожим вогнем врятував пораненого побратима, запросивши прикриття димовими гранатами та евакуювавши товариша з відкритої ділянки місцевості під щільним мінометним вогнем.

25 січня під шквальним обстрілом він протягом 4 годин евакуйовував загиблого побратима, щоб повернути тіло родині для гідного поховання. 6 лютого він здійснив евакуацію ще одного загиблого воїна з мінного поля, а наступного дня вступив у жорсткий бій, керуючи обороною позиції. Одного з прикордонників було важко поранено й офіцер прийняв рішення, ризикуючи власним життям, здійснити його евакуацію, бо час спливав і боєць міг померти будь-якої хвилини. Офіцер призначив старшим на позиції найбільш досвідченого сержанта який продовжив організацію ведення оборонного бою, а Андрій Дмитрович ризикуючи лише власним життям провів евакуацію пораненого до стабілізаційного пункту, повернувся на позицію і продовжив бій. Ворожі штурмові групи неодноразово атакували, але завдяки вмілим діям майора Гуцала та його підрозділу українські прикордонники знищили значні сили противника. 14 лютого він очолив евакуаційну групу для порятунку пораненого бійця 92-ї окремої штурмової бригади.

18 лютого у складі зведеної прикордонної застави Андрій Гуцал вирушив до села Іванівське, де ситуація була критичною. Під постійними обстрілами та атаками ворога офіцер не лише брав участь у боях, а й підтримував моральний дух бійців. Він завжди був першим у бою та крайнім залишав позицію.

Останній бій та героїзм офіцера

25 лютого під час штурму в районі Іванівського Андрій Гуцал керував евакуацією поранених під вогнем ворога. Противник залучив для штурму на цьому напрямку декілька мотопіхотних взводів за підтримки точного та інтенсивного мінометного вогню. Для виконання операції групу Андрія Гуцала посилили бойовою машиною піхоти від 28 окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу, завдяки вогневій підтримці якої вдалось стабілізувати ситуацію та відкинути противника. Під прикриттям вогню БМП офіцер самовіддано разом з побратимами увірвались на позиції оборонців та почали активно знищувати противника. Поки офіцер вів бій, його побратими завантажили поранених на броню. Отримавши травми уламками, він відмовився залишити позицію і після надання медичної допомоги повернувся на передову, через те, що відразу не вдалось евакуювати всіх поранених. Також офіцер зголосився завести на позицію поповнення для заміни поранених бійців, яких вдалось евакуювати.

Після прибуття офіцер довів бійцям загальну обстановку, визначив старшого позиції та основні завдання. Прикордонники завантажили пораненого бійця в БМП. Під час відходу Андрій потрапив під обстріл, отримав поранення й не міг рухатися. Побратими затягли його у броньовик та вирушили у до стабілізаційного пункту в Часів Яр. Близько 22 години під час руху ворожа керована ракета потрапила в бойову машину піхоти — Андрій Гуцал загинув.

Вшанування пам’яті

За особисту мужність, самопожертву та відданість військовій присязі Андрію Гуцалу було присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Його ім’я увійде в історію боротьби за незалежність України. Він не просто воював – він до останнього подиху боровся за життя своїх побратимів, ставши символом честі, самовідданості та справжнього героїзму