24 лютого 2022 року прикордонник Олександр Михайлович Горицький мав святкувати свій день народження.  

     Народився Олександр в селищі Добрянка на Чернігівщині у 1984 році. З 1991 року по 2001 рік навчався в Добрянській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. По закінченню навчання проходив службу в армії. У 2004 році вступив  до Відкритого міжнародного університету Розвитку людини «Україна», який закінчив в 2009 році, здобувши спеціальність «Економіка і підприємництво».  Оскільки рідне селище Добрянка знаходиться на кордоні з білорусією, Олександр вирішив не шукати щастя-долі далеко від рідного дому, а залишитися жити й працювати тут. І в 2005 році вступив  до лав Державної прикордонної служби України, де і прослужив 17 років на різних посадах, зокрема був інспектором паспортного контролю на пунктах пропуску «Горностаївка», «Нові Яриловичі». За сумлінне виконання службових обов’язків  Олександр був нагороджений медаллю «10 років прикордонної служби України».

     З майбутньою дружиною Іриною ходив разом до школи,  а в 2006 році вони одружилися. Ірина на той час навчалася в Ніжинському державному педагогічному університеті, який закінчила у 2008 році. У цьому ж році в подружжя народився старший син Дмитро, а через  11років – молодший, Тихін, якого батько дуже чекав. Молоде подружжя оселилося в Добрянці, в невеликому будиночку, який поступово добудовували й ремонтували. З початку війни 2014 року переважна більшість прикордонників Чернігівського загону  брала участь в антитерористичній операції на сході країни. Протягом 2018-2019 років Олександр служив у м. Бахмут, Донецької області. Важко було пережити цей час, багато сліз виплакала дружина, сумували діти, але все закінчилося щасливо: чоловік і батько повернувся до сім’ї живий.

     Летіли роки, підростали діти. Ірина працювала в дитячому садочку вихователькою, Олександр, у вільний від роботи час, займався будівництвом, ремонтом власного автомобіля. Усе вмів робити власноруч, мріяв побудувати житло для синів у Чернігові, хотів якнайбільше залишити дітям. Обожнював риболовлю, любив разом зі старшим сином збирати гриби. А як смачно міг приготувати вечерю! Завжди дивував якоюсь оригінальною стравою.

     У той чорний день 24 лютого Олександр Михайлович повинен був здати зміну й поїхати додому відпочивати, але  надійшов наказ відступити до Чернігова. Вороги вже обступали славетне місто з усіх сторін. Олександр разом із бойовими побратимами боронив Чернігів до останнього. У день загибелі, 26 лютого, Олександр сам давав настанови по телефону дружині й дітям, як уберегтися від обстрілів. Сам же ховатися не збирався, тільки сказав: «Моліться за мене». Після цього вже на зв’язок не виходив, бо загинув у бою з диверсійно-розвідувальною групою противника на околицях Чернігова.