Народився 15 березня 1972 року в м.Мерефа Харківської області. Олег мав право звільнитися зі служби за вислугою більше 30 років, проте у зв’язку з повномасштабним вторгненням російської армії в Україну вирішив продовжити контракт понад граничний вік.

Працював водієм-сапером відділення піротехнічних робіт групи піротехнічних робіт частини гуманітарного розмінування та швидкого реагування Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Молодший лейтенант служби цивільного захисту (посмертно).

Трагічно загинув 16 квітня 2022 року поблизу с.Таранівка Зміївської територіальної громади Чугуївського району Харківської області, здійснюючи вилучення та ліквідацію вибухонебезпечних предметів та снарядів, які залишилися після ворожих обстрілів м. Харків. Чуйний, добрий, розважливий, здатний завжди прийти на допомогу – таким його назавжди запам’ятають рідні та колеги.

Як розповідають колеги по службі, Олег був досвідченим, дисциплінованим, спокійним, мав холодний і гострий розум: «Це наш «бугор». Називали так, бо з настільки багатим досвідом він був єдиний у нашому розрахунку. А ще головна його риса – витримка. Завжди врівноважений, спокійний – усе-таки роки, віддані саперній справі, зробили свою справу. Він знав усе. Із яким питанням не звернись – відповість, роз’яснить, ще й потім перевірить-перепитає, протестує, як засвоїли матеріал. Говорив, що теорію знати потрібно, але практика – то є найкращий досвід». «Такої виваженої, дисциплінованої людини, якою був Олег, варто ще пошукати. У нього є чому повчитись, і він завжди відкритий для допомоги, для кожного! Бо з висоти такого досвіду він знав все про розмінування. Мало того, продовжив працювати у саперній справі понад граничний вік», - зазначив начальник піротехнічного розрахунку, де працював Олег.

Родина Олега втратила чоловіка, тата, дідуся та брата одночасно: «Олег був головним у нашій родині. Він – достойний приклад для наших синів, для онука, якого обожнював. Приклад для молодшого брата, який, за його прикладом, також проходить службу у лавах ДСНС. Уся родина відчула і продовжує відчувати втрату нашого Олега». «Того дня нічого не віщувало біди. Тато, як завжди, поїхав у відрядження та обіцяв невдовзі повернутись, бо ми приїхали у гості з онуком, і малий його чекав, бо знав, що дідусь буде вчити кататись на велосипеді», - ділиться син Владислав.

У Олега залишилася дружина, двоє дорослих синів та онук.