Вадим навчався в школі №2 в місті Радивілів. Ще в шкільні роки отримав інвалідність по зору, пізніше кілька років працював у Дніпрі соцпрацівником по роботі з дітьми-інвалідами. Останні 10 років працював у Польщі на різних роботах. Захоплювався історією і археологією – часто проводив розкопки на околицях Радивілова.

Його життєвим кредо були слова: «Я ж у вас чоловік, я маю вас захищати». На війну просився ще в 2014 році, але тоді до армії не взяли через слабкий зір. Тоді він поїхав до Польщі на заробітки і, зібравши потрібну суму, зробив операцію на очах.

Повномасштабне російське вторгнення теж застало його за кордоном. Потайки від рідних почав слати у різні підрозділи запити. Так сталося, що в один день він отримав два повідомлення: про те, що він отримав «карту побиту» (документ, який дає право легально жили і працювати в Польщі і запрошення приєднатися до батальйону «Свобода». І він зробив свій вибір: нікому нічого не сказавши, зібрав речі і повернувся в Україну. Мама про це дізналася лише тоді, коли приїхали колеги з роботи і спитали, чи знає вона, де її син.

До 8-ї роти 3-го батальйону бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука потрапив у кінці жовтня 2022 року, перед самим від’їздом на Бахмутський напрямок. Швидко став вправним кулеметником. Коли отримав першу контузію і можливість полікуватися і відпочити вдома, перше, що зробив – зібрав гроші, поїхав до Львова і купив тепловізор. А потім із ним повернувся до побратимів.  Загинув у бою 14 січня 2023 року біля села Озарянівка Бахмутського району від ворожого скиду. Похований на Алеї Слави на міському кладовищі в Радивилові. Лишилася мама, три сестри і брат та син Павлик.