Пам’яті одеського слідчого поліції Вадима Джміля, який загинув від російської ракети

Поліцейський був убитий росією 18 листопада 2024 року на об’єкті, де виконував службові обов’язки. Йому назавжди 28 років.

Вадим Джміль родом із села Грабове, що в Подільському районі Одеської області. В органи внутрішніх справ прийшов у 2013 році. Здобув кілька фахових освіт. Працював в оперативних та слідчих підрозділах поліції Одещини.

Мама, пані Наталя, згадує, що Вадим змалечку був дуже активним, скромним, слухняним та відповідальним. Відмінно навчався, поглиблено вивчав історію та правознавство, займався спортом.

«У старших класах він поставив собі за мету стати поліцейським, як тато. Я спочатку відмовляла, адже батька ми майже не бачили вдома через його цілодобову роботу. Але син твердо вирішив”», — каже пані Наталя, насилу стримуючи сльози.

А батько, пан Олександр, навпаки, був радий, що син вирішив працювати в поліції. Вони були близькі з Вадимом, годинами могли розмовляти.

З дитинства у Вадима було загострене почуття справедливості. Він хотів, щоб усе було чесно, правильно, за законом, турбувався про інших. Завжди дотримувався свого слова.

Вадим був щирий, товариський, життєрадісний.

Після школи вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ, був одним із найкращих курсантів. Батьки дуже ним пишалися.

Здобувши освіту, за розподілом працював спочатку оперативником, а потім слідчим у поліції Подільського району Одещини. Колега Василь Клемпуш згадує: «Вадим був дисциплінованим працівником, усі покладені на нього обов’язки виконував старанно та успішно. Серед колег користувався авторитетом і повагою».

Він прагнув кар’єрного зростання, тому почав поглиблювати свої знання: вступив до Одеського державного університету внутрішніх справ, а згодом перейшов до слідчого управління обласної поліції. І дуже радів цьому, попри надмірну завантаженість.

«Вадим багато часу проводив на роботі, на виїздах. Додому зрідка приїжджав», —  розповідає мама.

З гордістю пригадує, якою опорою він був, як допомагав у великому господарстві — на городі, в саду, на пасіці. Спонукав батьків розвивати бджільництво. Він завжди підтримував сім’ю.

«Ми дякували Богові, що в нас такий син, він був нашими крилами », — кажуть батьки.

Дружина Вадима Карина, яка знала його з дитинства, згадує, що він був надзвичайно добрим, чуйним і турботливим. Любив щиро та віддано, не чекаючи нічого натомість.

«Коли випадала вільна хвилинка, ми завжди проводили її удвох. Мені його не вистачало. Вадим постійно працював. Йому було важливо якісно виконувати свою роботу. Він прокладав свій шлях власною працею », — каже Карина про коханого чоловіка, з яким мріяла прожити довге та щасливе життя.

Колега Павло Рожко згадує, як вони без вихідних разом проводили слідчі дії, реалізації, обшуки. Завжди допомагали один одному.

«Я згадую Вадика як людину і загостреним почуттям справедливості та відповідальності, а найголовніше — людяності. Він тільки починав жити, у нього все було попереду».

Керівник слідчого, начальник відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого управління ГУНП в Одеській області Віоріка Фінікова згадує його як доброго,  скромного, чуйного й відповідального поліцейського:

«Він став нам другом, близькою людиною. Дуже його не вистачає. Для нас це велика втрата».

18 листопада 2024 року капітан поліції, старший слідчий відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості Вадим Джміль був убитий ворогом. Серед дня російські війська атакували Одесу балістичною ракетою «Іскандер-М», яка вибухнула біля об’єкта, де поліцейський виконував службові обов’язки. Від тяжкого поранення його серце зупинилося на 28-му році життя.

Батько й мати втратили молодого сина, у якого все життя було попереду. У них залишилася єдина опора — 12-річний син.

Вічна пам’ять. Назавжди в поліцейському строю.