Поліцейський Олександр Чехун загинув, захищаючи рідну Херсонщину від ворога

Інспектор сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №1 Херсонського РУП старший лейтенант поліції Олександр Чехун був справжнім патріотом, люблячим чоловіком і найкращим батьком. 17 років присвятив службі у правоохоронних органах, мріяв жити у вільній країні, тому зі зброєю в руках захищав Херсонщину і до останнього дня був вірний присязі. Його життя обірвалося 21 червня 2024 року внаслідок російської дронової атаки під час чергування на одному з блокпостів. 

Поліцейському назавжди залишиться 36…

Минуло лише два місяці від дня загибелі Олександра і його дружина Валерія знайшла сили, аби розповісти, яким він був чоловіком та батьком:

«Мужній, сильній, рішучий, він був нашою підтримкою, найкращим батьком та чоловіком, якого можна тільки бажати. Тепер він – наш янгол».

Вони знайомі з самого дитинства, обидва обрали службу у правоохоронних органах – вступили до Херсонського юридичного інституту і з того часу завжди були підтримкою одне для одного. 

«Дуже круто бути поліцейською сім’єю, адже не всі можуть зрозуміти специфіку нашої роботи. Ми й затримувалися допізна, працювали у вихідні, але між нами ніколи не було суперечок із цього приводу. Лише допомога та підтримка. Тому що це служба, а значить так потрібно», – ділиться Валерія.

Олександр дуже любив свою 12-річну доньку, яка дуже схожа на нього і часто згадує батька. Він приділяв дитині багато часу, грався з нею, цікаво розповідав про службу й терпляче відповідав на усі її дитячі запитання. 

«Він був для неї взірцем у всьому. Нещодавно донечка зламала пальця на нозі й коли ми йшли з лікарні, промовила: «Якби мій тато був тут, він би поніс мене на руках», – розповідає Валерія. – Олександр був сильною людиною, рішучою, він у всьому мені допомагав, оберігав нас із донькою».

Загибель Олександра Чехуна – важка втрата і для колег. Вони згадують, що він завжди посміхався, підіймати настрій, був позитивним та мав добре серце. Якщо у когось виникали проблеми, телефонував першим і приїжджав, аби допомогти. Ніколи не залишався осторонь чужої біди. Він любив людей, свою роботу й усі, хто з ним спілкувалися, відчували це. Олександр був надійним напарником, йому довіряли й до його думки прислухалися. 

Біль та смуток – ось що відчули його колеги, коли дізналися про загибель товариша. Вони завжди пам’ятатимуть Олександра за його добрі справи та слова підтримки. 

Олександр Чехун – назавжди в строю, назавжди в серцях колег, друзів та рідних.

Герої не вмирають! Пам'ятаємо…