Мій батько Череващенко Віктор Миколайович народився 03.12.1967 в селі Випасне, що знаходиться в Одеській області. Він був пізньою єдиною дитиною в сім’ї, моєму дідусю Череващенко Миколаю Антоновичу на той момент було 45 років, а бабусі Череващенко Єфросинії Петрівні - 46 років. В цьому ж селі пішов навчатися до школи де закінчив 10 класів. Поступив до Одеського інституту Народного Господарства, де отримав вищу економічну освіту. Також в інститутський період життя пішов служити до армії з 1986р по 1988рік. Служив в Туркменістані в Гасан-Кулі, мали направляти до Авганістану, але Радянська влада почала виводити війська з Авганістану. 

Після армії одружився та народилася я. Повернувся жити до рідного села, та працювати в рідному місті Білгород-Дністровському, більше відомому за назвою Аккерман. Працював начальником одного із відділів Державної податкової інспекції. Він не міг довго залишатися на одному місці, тож змінював види діяльності. В віці після 30 ти освоїв професію юриста, дуже часто з’являвся до зали суду в вигляді адвоката. Також був головою ГО «Рибалки Дністра та Дністровського лиману». Де не одноразово приймав участь у зарибленні нашого лиману. Був активістом та громадським діячем. Боровся з нелегальною торгівлею, займався озелененням прибудинкових ділянок в місті, переймався чистотою вулиць міста та навколишнім середовищем. Допомагав в будівництві церкви та її облаштуванням. Завдяки його дипломатичного вміння та економічного обґрунтування в нашому місті відрили приватну лабораторію Сінево.

Займався він і політичною діяльністю. Балатувався в депутати Мологівської ОТГ. Був членом партії Сила Людей. А осінню 2020 року балатувався до міської ради від партії «Голос». В січні 2020 року почав працювати начальником управління економічного розвитку в міській раді міста Білгород-Дністровський. 

В житті був відповідальний та вимогливий не лише до себе, ай в сім’ї. Допомагав мені в навчанні не лише зробити завдання, а вирішити його самостійно і зрозуміти де і якими правилами користуватися при цьому рішенні. Ця якість мені зараз дуже допомагає в моєму дорослому житті. З моєю мамою, коли мені було 14 років, вони прийняли рішення про розлучення. Але це ніяк не сприяло для погіршення наших відносин, він і надалі цікавився моїм життям. З мамою залишилися в адекватних відносинах. Мій батько був цікавою та різнобічною людиною, чим часто подобався жінкам. Після розлучення він мав не одні стосунки, але більше 2х-3х років вони не продовжувались, так як знову створювати сім’ю він не бажав. Свою вільність від шлюбу він цінував, так як мав час на свій особистий розвиток в сфері економіки, політиці, юриспруденції. У нас з ним були довірливі відносини, я його розуміла та не заперечувала його вибору, як жити. Ми навіть могли довірити одне одному секрети.

В 2016 році тато став офіційно дідусем, у нього народилася онука Марія. Він дуже зрадів її появі! Він любив з нею проводити час, шуткувати, грати. Бачив в ній великі завдатки розумового направлення, тому мріяв приймати участь у її навчанні, всебічному розвитку. Мріяв забирати зі школи. Цим хотів допомогти мені у звільнені часу для пошуку та влаштування на гідну роботу. Батько любив життя і цінував свою фізичну форму, тому в молодому віці, я це згадую завжди с посмішкою, садив мене собі на спину та віджимався від полу. З часом полюбив біг на свіжому повітрі на стадіоні, куди завжди мене запрошував з онукою, щоб вона також мала приклад про здоровий спосіб життя та позитивні емоції.

 В березні 2021 року прийняв рішення та пішов до Державної прикордонної служби та прийняв присягу на вірність Українському народу. В молодому віці війна його не настигла, але знайшла його на Україні, він зустрів її одним з найперших, так як був прикордонником в місті Щастя Луганської області. Навіть переживаючи такий тяжкий та страшний етап свого життя, він залишався з почуттям гумору, з вірою в краще та як була можливість завжди телефонував і переймався моїм самопочуттям, самопочуттям онуки та мого чоловіка. Він більше боявся за наші життя та емоційний стан дитини. При розмовах хвилювався та жалів своїх побратимів, які були набагато молодшими за нього, казавши: «Що вони віком як ти і навіть молодше, що життя не бачили». Пам’ятаю, як він радів, що на Пасху скуштував волинських пасок…

 03.05.2022 року мені сповістили про його загибель під час виконання бойових задач. Загинув в районі населеного пункту Воєводівка, Сєверодонецького району, Луганської області. Отримав орден за мужність 3го ступеня, нажаль – посмертно. В школі, де він навчався, встановлена пам’ятна дошка. Похований біля своїх батьків в селі Випасне на 1му кладовищі.

 Батько не встиг здійснити багато своїх мрій та ідей. Наша сім’я втратила тата та дідуся, але я вважаю, що місто та район втратило гарного фахівця та діяча, який хотів покращення та мав силу духу на це. Для онуки, яка його дуже любила, він залишається веселим дідусем, який виконує лицарську службу тепер у Бога.