43-річний полковник Юрій Бойко став другим загиблим (після свого колишнього начальника, генерал-майора Сергія Кульчицького) офіцером-«бойовиком» Головного управління Національної гвардії України, який своєю смертю засвідчив: штабні офіцери Нацгвардії не відсиджуються в тиловому, «кабінетному» затишку, а беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, розділяючи небезпеку з воїнами підлеглих частин...

Юрій Миколайович народився й виріс в Ульянівці (нині м. Благовіщенське) — районному центрі Кіровоградщини.

Закінчивши Пермське вище військове командно-тилове училище внутрішніх військ МВС Росії на зламі епох — після розпаду Радянського Союзу, він повернувся на Батьківщину, де й розпочав сходження щаблями офіцерської кар’єри: обіймав посади командира взводу й роти, заступника начальника штабу й заступника командира військової частини, згодом продовжив службу в Головному управлінні ВВ МВС України та ГУ НГУ.

У червні 2014 року полковник Бойко був призначений куратором резервного батальйону спеціального призначення НГУ «Донбас». За традицією підрозділу, він дістав особистий позивний — «Немо».

Вирушивши в район АТО разом із «Донбасом», Юрій Миколайович понад місяць брав активну участь у бойових діях зі звільнення від терористів населених пунктів Донеччини. Зокрема, 10 серпня 2014 року знову пішов у бій разом із резервістами, які проводили розвідку боєм на підступах до м. Іловайська.

«Донбасівцям» вдалося ввірватись у місто, знищивши понад 30 бойовиків, проте через загрозу оточення їм довелося повертатися на вихідні позиції.

Група з 15 бійців, у складі якої перебував «Немо», рухалась з Іловайська попереду колони. Воїни виявили, що міст, через який лежав їхній шлях, заміновано. Гвардійці запобігли руйнуванню споруди, але їх обстріляли бойовики з великокаліберних снайперських гвинтівок і кулеметів. Диверсанти відступили, але полковник Ю. М. Бойко і двоє резервістів полягли, ціною свого життя забезпечивши просування батальйону та врятувавши десятки товаришів.

13 серпня рідні й близькі, земляки з Кіровоградщини й бойові побратими проводжали Юрія Миколайовича в останню путь.

Похований на кладовищі селища Пуща Водиця Оболонського району м. Києва.

Без чоловіка й батька залишилися дружина та 13-річна донька.

Указом Президента України № 651/2014 від 14 серпня 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).