Віталій Блажко народився в Одесі. В юності він, як і багато інших майбутніх добровольців, був активістом патріотичного руху. Зокрема, у 2011 році Віталій став одним із засновників місцевого осередку організації «Патріот України», що невдовзі стала основою для створення ОЗСП НГУ «Азов».

Після школи юнак певний час навчався у цивільному виші, потім залишив його, відслужив строкову, вступив до Харківської академії внутрішніх справ, перевівся на заочну форму навчання і пішов працювати в одеську поліцію, щоб мати змогу допомагати батькам. До лав «Азову» влився навесні 2015 року, коли підрозділ брав участь у боях за Широкине.

В «Азові» Віталій знайшов своє справжнє покликання. Воїном він був неабияким. Про це свідчать і його позивний (Хват) і бойові нагороди. Майор Блажко – повний кавалер орденів «За мужність», ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно), Герой України із удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Мав нагородну і зброю, пістолет Макарова, який постійно тримав при собі.

Живою згадкою про Хвата в «Азові» є створений ним улітку 2015 року снайперський підрозділ. Спочатку це був взвод, який 2018 року розширили до снайперської групи. Хват був безмежно відданим цьому підрозділу, незмінним його командиром. Він навчав і виховував нових снайперів, присвячував роботі увесь свій час та ентузіазм.

Один із бійців очолюваного Віталієм підрозділу, нині командир взводу в роті снайперів бригади оперативного призначення «Азов», капітан Артем Середняк згадує: «З кінця осені 2015-го до весни 2016-го Хват працював над створенням ефективного снайперського підрозділу. Він проводив заняття, ділився досвідом, разом з нами жив на полігоні. Паралельно вирішував питання щодо відповідного озброєння для нашого взводу. Мені на той час було 19 років, і я зрозумів, що моє місце – серед цих людей, що це саме той підрозділ, в який я хотів потрапити, і саме той командир, за яким я готовий іти у вогонь і в воду».

Кожен «азовець», який знав Віталія, пам’ятає його як офіцера, що не любив керувати зі штабу, а завжди прагнув бути на позиціях, поряд зі своїми бійцями. Хват особисто брався за виконання найскладніших завдань, потім разом із підлеглими детально аналізував роботу, відзначав, що слід удосконалити, який помилок уникати в майбутньому. Як наслідок снайпери «Азову» успішно виконували все складніші й складніші завдання, а група здобула славу одного з найефективніших снайперських підрозділів у зоні ООС.

Більшість операцій, проведених снайперами «Азову», народжувались і визрівали у голові Віталія, він особисто брав участь у плануванні кожного виходу своїх бійців. Побратими згадують, що вони часто були зухвалими і майже завжди – неочікуваними для ворога.

«Позиційна війна була не для Хвата. Він не любив сидіти на місці, тому наш підрозділ часто переміщувався з одного напрямку на інший, постійно планував і проводив операції в «сірій» зоні. Ми з’являлися там, де противник нас не чекав, і завдавали йому втрат. Нищили ворога по всій лінії фронту – від Станиці Луганської до Широкиного, були в найгарячіших на той час точках: Піски, Авдіївка, околиці Донецького аеропорту, Світлодарська дуга, Докучаєвськ, Мар’їнка…» – розповідає капітан Середняк.

Про особисте життя майора Блажка відомо небагато: у шлюбі не був, дітей не мав, був єдиною дитиною у батьків, мав дівчину – ось майже все, що можуть розказати бойові товариші. Не те щоб Віталій прагнув щось приховати, чи не хотів говорити про особисте, просто теми війни, снайперської справи, сьогодення і майбутнього України, розбудови держави важили для нього значно більше.

Розрадою для Віталія було й захоплення космосом і фотографуванням зоряного неба. Він придбав дорогий професійний телескоп та фотоапарат, і коли мав уночі кілька вільних годин, а погода була ясною, виїжджав у поле подивитися на зоряне небо та сфотографувати його. Часто з таких виїздів Віталій повертався вдосвіта, натхненний і сповнений нових вражень. Світлини викладав на сторінці в Інстаграм під ніком astro_tactic_ua.

Але найголовніше, Хват завжди був взірцем незламності для бійців свого підрозділу. Віталій кілька разів був поранений, та щоразу повертався на передову у найкоротші терміни.

Перше поранення, осколкове у спину, він дістав у 2015 році під час боїв у Широкиному. Отримавши допомогу у шпиталі, Хват через лічені дні повернувся в підрозділ. До повномасштабного вторгнення рашистів Віталій зазнав ще кількох поранень. Унаслідок одного з них, що трапилось на Світлодарській дузі навесні 2019 року, воїнові ампутували обидві стопи. Він відмовився оформлювати інвалідність, оскільки тоді не зміг би служити на бойовій посаді, і менш ніж через три місяці після поранення знову став до лав «Азову». Він продовжував виконувати бойові завдання вже на карбонових протезах, встановлених у США. Таке швидке повернення здивувало навіть тих, хто вже кілька років воював пліч-о-пліч з Віталієм.

«Ми не очікували, що він так швидко повернеться в стрій, і не могли осягнути тієї міці бойового духу, того бажання нищити ворога, яке він демонстрував», – згадують побратими Віталія.

З першого дня повномасштабного російського вторгнення Віталій Блажко тримав оборону Маріуполя. Снайпери готувалися до великої війни задовго до її початку: розробляли і відпрацьовували нову тактику, прогнозуючи ймовірні дії противника. Бійці снайперської групи згадують, що завдяки досвіду, гострому розуму та аналітичним здібностям Віталія вони змогли непогано підготуватися до того, що їх чекало в оточеному місті.

Від початку повномасштабного вторгнення група Хвата підривала мости на шляху до Маріуполя, влаштовувала засідки на окупантів, щоб сповільнити їхнє просування і виграти час для зміцнення оборони міста. Поки міг, Віталій постійно був поруч із бійцями. Одного дня у нього зламались протези, та він продовжував пересуватися між позиціями снайперів на поламаних. Коли ж росіяни зайшли до міста і зросла інтенсивність боїв, «Хват» став «очима» снайперів: вів розвідку з допомогою безпілотника, координуючи дії своїх бійців та вказуючи місця, де перебував ворог. Продовжував планувати операції групи, які були дуже дошкульними для окупантів. За ефективність роботи снайперів в окупованому Маріуполі йому було позачергово присвоєно військове звання «майор».

Одного дня внаслідок рашистського авіаудару «Хват» дістав нових осколкових поранень, та попри всі вмовляння відмовився від евакуації з міста гелікоптером, коли вона ще була можлива. Боєць обрав бути поруч із братами по зброї до останнього подиху. 8 травня 2022 року в бункер «Азовсталі», де перебували українські захисники, влучила російська авіабомба. Унаслідок вибуху загинуло багато людей, зокрема і 18 бійців снайперської групи окремого загону спеціального призначення «Азов». Серед полеглих був і майор Віталій Блажко.

За оборону Маріуполя Віталій Блажко посмертно був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, а 24 серпня 2023 року Указом президента України №496/2023 йому присвоєно звання Герой України із удостоєнням ордену «Золота Зірка».