Народився Микола Миколайовичу м. Первомайську Луганської області. Разом із дружиною виховував дочку Софійку. Працював у мережі супермаркетів побутової техніки, добре знався на комп'ютерних технологіях. Чоловік був беручким до роботи, а ще – майстром на всі руки, талановитим механіком. Найбільшим захопленням були автомобілі. Їх Микола знав як свої п’ять пальців. Власноруч розбирав до гвинтика і знову складав автомобіль. Саме тому й започаткував власний бізнес – відкрив СТО. Активно допомагав революціонерам, які стояли на Майдані. Гаряче підтримав Революцію Гідності. Коли Луганськ, де він мешкав на той час разом із сім’єю, захопили незаконні збройні формування, «Утьос» не вагався, його вибір був – Україна.

Пішов на війну добровольцем захищати рідну домівку, сказавши дружині, що влаштувався на роботу. Дружина з донькою переїхала в Одесу. У серпні Микола разом із побратимами відважно бився за звільнення Іловайська.  Зайшли в місто, але були оточені військовими частинами російських збройних сил. 

Однополчанин за позивним «Лермонтов» згадував, що «Утьоса» під час бою за Іловайськ було поранено, проте воїн відмовився покинути поле бою і ще чотири доби продовжував битися. «Це багато про що говорить. Він знав, на що йде. Я попередив його, що ми не вийдемо і загинемо. Але він залишився. Я намагався оберігати кожного воїна. . . «Утьос» був моїм другом, а не тільки підлеглим. Ми щодня палко сперечалися і, попри це, дружили. Він продав свій бізнес і всі гроші перерахував «Донбасу»». 

Уранці 29 серпня 2014 року, під час виходу так званим зеленим коридором з Іловайського котла Микола разом із «Черепом» та «Берегом» їхав у кабіні вантажного автомобіля ЗІЛ, що пересувався у складі автоколони батальйону «Донбас». На ділянці дороги між селами Многопілля та Червоносільське колону обстріляли. У правий бік машини влучив снаряд, випущений із протитанкового ракетного комплексу «Фагот». Ще один снаряд потрапив у двигун вантажівки. Третього вересня тіло «Утьоса» разом із тілами 96 інших загиблих в Іловайському котлі привезли до моргу м. Дніпропетровська (нині Дніпро).

16 жовтня 2014 року його тимчасово поховали на Краснопільському цвинтарі м. Дніпро як невпізнаного героя. У січні 2015 року був упізнаний за тестами ДНК. На могилі, на тому самому цвинтарі, поставлено пам'ятник. Залишилися батьки, дружина та донька.

У пам’яті побратимів Микола залишився істинним чоловіком, порядною людиною, Патріотом з великої букви. Він завжди стояв за справедливість і, не чекаючи повістки, добровільно записався до батальйону «Донбас», у якому і боровся під час бойових дій в АТО. Захищав нашу Батьківщину від російських агресорів і найманців. За час проходження служби Микола став беззаперечним авторитетом для своїх бойових товаришів. Його шанували, його дружбою пишалися. На жаль, під час удаваного перемир’я, яким так підло скористалися ополченці, і виходу з оточення так званим зеленим коридором, який нібито давав шанс на життя, Микола загинув. Але він назавжди залишиться в нашій пам’яті, у наших серцях як справжній герой і мужній захисник.

Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

1 липня 2015 року на честь Миколи його позивним – «Утьос» – названо один із танків танкової роти 46-го окремого батальйону спеціального призначення ЗСУ «Донбас – Україна».