Народився Микола в місті Бахмут Донецької області. Закінчив Бахмутську загальноосвітню школу № 12, пізніше навчався в Українській інженерно-педагогічній академії в Харкові.

2014 року з вікна свого дому в Бахмуті хлопець спостерігав захоплення  російськими озброєними формуваннями місцевої військової частини та терор, який вони почали здійснювати в місті. Це спонукало Миколу до пошуку добровольчого підрозділу, щоб захищати себе, свою родину і повернути свій дім. Це був батальйон «Донбас», який організовувався із місцевих жителів, готових боротися проти загарбників. 

Про свій шлях до воїна він пояснював так: «Я сидів декілька днів у своїй кімнаті і трясся від страху, поки по Бахмуту спочатку приїхали колони техніки, а потім із танків стріляли в нашу військову частину поруч мого дому. Так вони намагалися отримати владу і право на насилля у нашому місті. І одного дня я зрозумів, що не можу сидіти і боятися. Або я переборю страх і поважатиму себе, або – не виживу. Я перечитав у інтернеті, де формуються бойові підрозділи для спротиву. Потім прочитав коментарі, де найкраща підготовка. Зібрав речі в рюкзак, сказав мамі, що йду на спортивне тренування, а сам сів на автобус до іншого міста, де збирали місцевих добровольців у батальйон «Донбас». Лише в дорозі передзвонив батькам, сказав, куди їду і прибрехав, що буду вчитися на оператора безпілотників, перебуватиму у тилу. Це типова історія, якою багато хто заспокоює мам».

Так Микола Анацький почав службу в Національній гвардії, куди був зарахований 2-й батальйон спецпризначення «Донбас», був учасником початку гібридної  російсько-української війни, брав участь в оборонних діях та у боях за Дебальцеве і Широкине. Згодом служив у батальйоні оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького НГУ. Мав позивний «Майстер».

Після зменшення активності бойових дій, Микола переїхав до Києва та зробив своє хобі – фотографування – новою професією. Був пресофіцером у військовій частині 3030, Іміджево-видавничому центрі НГУ. Зрештою, був запрошений як фотограф у Міністерство внутрішніх справ, але при цьому продовжував бути резервістом батальйону Кульчицького Національної гвардії України.

З початком повномасштабного вторгнення, Микола Анацький першого ж дня відправив дружину в безпечніший регіон до батьків, а сам пішов отримувати зброю до своєї рідної частини, щоб обороняти столицю. У складі підрозділу брав участь у боях поблизу Горенки, Гостомеля. Зазнав поранення під час обстрілу ворогом СТО, поблизу якого резервісти тримали позиції.

У Міністерстві внутрішніх справ займав позицію провідного інспектора Департаменту комунікації МВС України, при цьому продовжуючи фотографувати основні заходи, у яких брав участь Міністр внутрішніх справ.

Микола був талановитим фотографом, який залишив після себе безцінні свідчення війни. Їх фіксація нерідко межувала із ризиком, Україна та світ бачили, як наші правоохоронці, військові й службовці захищають та рятують громадян. Деякі фотографій могли впливати на сприйняття реалій іноземними високопосадовцями, реакція яких була дуже важливою на початку вторгнення. Зокрема, кадри про обмін військовополонених захисників Маріуполя в Туреччині, належать його авторству.

Загинув 18 січня 2023 року в авіакатастрофі в Броварах, прямуючи у відрядження на Харківщину разом з керівництвом МВС.

Похований гвардієць 21 січня 2023 на Байковому кладовищі міста Київ.

Він був люблячим чоловіком, батьком, сином. Його втрата стала великим ударом для дружини, маленької доньки, батьків, братів та великої кількості друзів і колег, які бачили в ньому вкрай непересічну героїчну особистість.

У лютому 2024 року Кабінет Міністрів України започаткував премію у сфері фотомистецтва імені Миколи Анацького.