Віталій Алімов – водій-рятувальник з Одещини.

Народився Віталій у 1984 році в місті Білгород-Дністровськ. В лавах ДСНС перебував з 2020 року.

«Разом були 18 років, - розповідає жінка Наталія, - в нас є син, Богдан, 17 років. В родині завжди була любов та підтримка один одного. Було багато планів і мрій на майбутнє. Мріяли відправити сина вчитись за кордон, хотіли відпочити разом. Богдан часто казав: «Тато, я хочу бути таким, як ти!». Віталій завжди був прикладом для сина. Коли він розповідав про свою роботу, його очі аж «світились». Віталій дуже пишався тим, що працює рятувальником. Колектив дуже хороший, майже всіх знаю. Пам’ятаю, як познайомилась зі всіма хлопчиками та дівчатами, з якими він працював, на новорічному корпоративі. Я була в захваті, які вони всі дружні та доброзичливі. Все обірвалось 15 березня. Пам’ятаю останнє повідомлення від чоловіка: «Купи фарбу, хочу пофарбувати джинси». Це така дрібничка, але це  останнє, що він написав, – зі сльозами згадує той самий день Наталія – почалась тривога. Потім дзвінок від брата чоловіка: «Віталік не бере слухавку». Віталій завжди відповідав, бо знав, що ми хвилюємось. Міг сказати, що зайнятий і покладе слухавку, але щоб зовсім не відповідав - такого ще не було. Брат поїхав до міста, шукати Віталія. Далі все, як у тумані. Повідомлення: «Дениса вже немає в живих, Віталій – в лікарні». Я одразу поїхала до лікарні, знаходилась там до пізнього вечора, а вранці дізналася, що мій чоловік помер. Дуже хвилювалася, як це сприйме Богдан. Попросила сестру побути з сином до мого приїзду. Богдан намагався стримуватись, але, навіть зараз, іноді вночі чую, як він плаче. Всередині наче пустота, нічого немає. Ворожа ракета забрала в нас не тільки тата і чоловіка, а і наше спільне майбутнє. До цього часу не можу повірити, що Віталія немає. Все чекаю, що ось-ось він прийде додому. Не хочу вірити, що таке могло статися!» - з біллю у голосі розповідає жінка.

Герої живі до тих пір, поки їх пам’ятають. Наші Герої будуть жити вічно в наших серцях.